Зустріла на просторах інтернету цю історію. Спочатку прочитала емоціями, всхліпнула, сказала "Героям слава". А потім перечитала головою. І, скажем так, доволі неоднозначні відчуття в частині такмеду. Проте хотіла взнати вашу думку про дії з пораненим.*** """Український військовий ножем ампутував гангренозну руку побратима і місяцями виживав в оточенні на сирому м’ясі фазанів. “Бумер” позначав вбитих ворогів засічками на своєму автоматі і перестав рахувати, коли їх стало більше сотні. Разом із побратимами він тримав позицію 5 місяців, пише Українська правда. Росіяни закидали FPV-дрони з пляшками води, обмотаними зеленим скотчем, і записками: «Здавайтесь! Ви в оточенні. Складайте зброю, виходьте з білим прапором». Ніхто з них на це не пристав. Бумер ампутував ножем гангренозну руку побратима. Бумер: «Він не мав можливості зняти турнікет. Рука була вже в такому стані, що довелось відрізати по ліктьовому суглобу». Фазани врятували їх, коли закінчилась їжа. Їх смажили на туристичних газових пальниках і окопних свічках. М’ясо лишалось практично сирим. Виходили з оточення шість днів, приблизно 60 кілометрів, зигзагами через поля і посадки, перевдягнені в російську розвідувально-диверсійну групу. Бумер замінував залишену позицію протитанковими мінами, розтяжками і американською міною "Клеймор" M18A1. Бумер: Зараз я на реабілітації. Коли намагаюсь вночі поспати, коли сон переривчастий, у мене таке враження, що ось прокинусь — і в реальності я досі там. Мабуть, я до кінця ще не вірю, що знаходжусь фактично вже вдома. Мені ще важко якось описати свої емоції."""