💭 Думки вголос про те, що турбує …Знаєте, що мене не відпускає останнім часом? Думка про те, що медіація в Україні — це не «вона» десь там, окремо від нас. Медіація в Україні — це МИ. Кожен з нас. Усі разом і кожен окремо.І коли я кажу «кожен» — я справді маю на увазі кожного. Тих, хто щойно закінчив базовий курс і ще боїться провести першу медіацію. Тих, хто навчався 5, 10, 15+ років тому і досі не наважився вийти в практику. Тих, хто практикує щодня. Тих, хто навчає. Тих, хто пише статті, виступає на конференціях, веде блог. І навіть тих, хто зараз у паузі — але серцем медіатор.Від кожного з нас залежить, якою буде медіація в Україні завтра. ✍️Давайте чесно подивимось на пройдений шлях. Ще 15-20 років тому медіація в Україні була чимось екзотичним. Слово, яке доводилося пояснювати по 10 разів. Професія, якої офіційно не існувало. Практика, до якої ставились із недовірою.А сьогодні? У нас є Закон України «Про медіацію». У нас є тисячі підготовлених медіаторів. У нас є запит від бізнесу, від судів, від громад. У нас є дискусії на рівні Міністерства юстиції, парламенту, Уповноваженого з прав людини і так далі 🇺🇦І знаєте, як це сталося? Не саме собою. Не тому, що держава раптом прокинулась і вирішила: «А давайте розвивати медіацію». Це сталося тому, що були медіатори, яким було НЕ ВСЕ ОДНО. Які писали, виступали, переконували, об’єднувались, сперечались, не здавались. Які витрачали свій час, енергію, гроші — на те, що не приносило миттєвого прибутку. На спільне.І це найважливіше, що я хочу сказати сьогодні. ❤️Медіація в Україні не з’явиться сама. Її не «дадуть» нам ні держава, ні суди, ні міжнародні донори. Її творимо ми. Кожним постом про медіацію. Кожною проведеною сесією. Кожною безкоштовною консультацією для громади. Кожною дискусією про етику. Кожним голосом у професійній спільноті.І коли я бачу медіаторів, які чекають — чекають клієнтів, чекають реклами від асоціацій, чекають, поки «хтось» зробить медіацію популярною — мені хочеться сказати: друзі, цей «хтось» — це ви. Це я. Це ми всі разом. 🤝Бути медіатором в Україні сьогодні — це привілей і відповідальність одночасно. Привілей — бо ми стоїмо на плечах тих, хто проклав цей шлях. Відповідальність — бо саме від нас залежить, що ми передамо далі.Тому давайте підтримувати одне одного. Ділитись досвідом. Не боятись говорити вголос про медіацію. Не знецінювати свій вклад, навіть якщо здається, що він маленький. Бо з маленьких внесків кожного складається велике майбутнє професії.Медіація в Україні — це наша спільна справа. І наша спільна відповідальність. 💛💙