Як же боляче читати такі пости земляків і землячок…. Nadiia Nemashkalo, не знаю, які слова сказати тобі в підтримку і чим допомогти… Спілкувалася з вдовою Героя, яка розповіла страшну історію- після обстрілу, який зруйнував будинок, вона з родиною вимушена була виїжджати від небезпеки з прикордоння нашої громади. Взяли лише кілька домашніх тварин, інші просто нікуди було брати… Як вона страждає через це, певно, більше, ніж за втрачений будинок… Сьогодні рано-вранці вони з родиною тікали з села, де постійно полюють «фпівішки» і щосекунди чатує небезпека.Зараз вона далеко від рідного села, але сльози її душать і спогади про рідне село і своїх чотирилапих друзів не полишають…І хоч у селі лишилась людина, яка погодує тваринок, -Надії боляче, гірко і сумно… Про це також ми напишемо у «Маяку», бо літопис краю має зберігати для наших нащадків ці історії як доказ того, якою страшною ціною українці платять за право жити на своїй землі.Як доказ того, що війна -це не лише зруйновані будинки, а й зламані долі, вимушені прощання, біль за рідним домом, за людьми і навіть за тими, кого приручили й любили всім серцем…І дуже хочеться, щоб Надія знала: вона не сама у своєму болю…