Якщо хтось помітив, "повномасштабна" фаза російсько-української війни днями перетнула позначку тривалості Першої світової. Безумної, беззмістовної війни, яка поклала кінець 500-літній вірі в людину. Ну, або, як сказав би онук лікаря зі Староконстянтинова - була результатом накипілих протиріч імперіалізму. Як на мене - просто від зажратості. Мабуть, "штош", наш наступний чекпойнт - це ірано-іракська війна (для Ірану в ній був сенс - покласти всіх своїх пасіонаріїв, щоби ісламська революція далі не тривала, і це було здійснено). До речі, вся ця іранська хрєнотінь була щирою несподіванкою для США та СРСР, тому (якщо хто не знав) ми спільно воювали на боці Іраку (втім, людям з родин військової авіації це добре відомо). Чесно кажучи, виявилося, що в світі є лише два такі ультравитривалі народи - ми і швабропітеки (а, ще ізраїльтяни). Нещасливі спадкоємці трансєвразійської мегаімперії. Хмари дронів аж на Заурал, балістичні ракети відти (вчора там, здається, впав один із тих самих бомбардувальників). Далі буде, за логікою, от що - ми теж палитимемо їхні жилі квартали, ну і нарешті - обмін ядерними ударами. Якщо тут хтось подумав, що я раптом вирішив пошитися в голуби миру (голуби вкрай неприємні птахи, повітряні пацюки), то прям ажніяк нє - я, щиро кажучи, поки що нездатний уявити, "побачити шлях до" мирної угоди з біснуватими (от про що вона може бути?). Втім, от поряд, ми бачимо, як трампістська Америка кидає Ізраїль. На дух не переношу Бен'яміна Нетаньягу, але зі вчорашньою заявою тамтешнього міністра оборони Ізраеля Каца - цілком солідаризуюся ("нікуди ми не відступимо, будемо стояти де ми зараз є). A stiff upper lip, це гідно. Нас Америка кинула давно, насправді ще з перемоги трампоїдів до Палати Представників, душили нас, душили, а тепер зенітні ракети продають за євро, та й тих у них катма. Ну, переходимо на європейську базу озброєнь (в цьому сенсі зокрема), штурхаємо їх де можемо, небезрезультатно. Нас душили, душили, а ми все ж вижили - хто врятував напівдохлого котика? Може, Макрон, чи Мерц? Ні, це був український народ, який це зробив, віддавши останні "сірі штанці", про які нам тут повсякчас улесливо пишуть робохвойди. Я думаю, куди ми йдем і що буде далі. З Росією, власне, все зрозуміло - з "Дня опрічника" Володимира Сорокіна вона падає у його ж "Теллурію". А от куди (і навіщо) рухаємося ми? NB. Терпіти не можу Ремарка, але підозрюю, що таки слід прочитати, хоча цвях такий - "чахоточна література", як сказав би мій двоюрідний прадід, депутат Центральної Ради, а потім комісар Другої Конної. Розвозити ті шмарклі, коли вже й Першу світову перевоювали - який сенс? =)