Дуже боляче дивитись, коли між собою сруться військові. Публічно, з дойобами по біографії чи вчинках. Особливо коли обидва толкові, а правий в цій суперечці приблизно ніхто.Та більш болюче для мене інше. Такі суперечки легалізують думку інших людей, які до теми не дотичні. Нє, ну армійці між собою розберуться. А ці гаспада куди. Ау, блядь. Як мозок роздавали – чиїсь мами стояли в іншій черзі.Двобій року, сержант Згідний VS майор Відповідний. Поруч авторитетні порадники: один непридатний, другий досі без воєнніка, третій за бугром Неньку береже. В центрі арени наші герої. Місяться як востаннє. Нахуя і заради кого, науці невідомо.У ворога не краща армія, але тупо більша. Тому в нас немає права ділити військо. «Такий» може тримати позицію поряд із «не таким», прибереш одного – хана й другому. Так, вояки часто емоційні. Це погано. А решта куди лізе? Зайнятись нічим? Візьміть лопату і сокиру, бліндаж зробіть.Лізьте до хірургів, не знаючи медицини. Дайте цінні поради електрику, як перевірити фазу. Мужики нехай вчать бабу народжувати. Вона їм розповість, що удар у пах – не бо-бо, а соціальний конструкт. Так переможемо, або ні, але це не точно.@maxgadyukin