8 серпня 1996 року. Премʼєр Лазаренко та голова АП Табачник на Хрещатику, 36 представили Омельченка як призначеного Кучмою головою КМДА після того, як мене в неконституційний спосіб звільнили з цієї посади.Саме ця трійка споріднених душ та пов'язаних одним ланцюгом кучмівських посіпак за вказівкою свого патрона, який ненавидів Київ і киян, і мене звісно, за те, що на виборах 1994 року він отримав на 200 тис. голосів менше, ніж я на перших в історії міста прямих загальних виборах мера, що проходили одночасно з президентськими, перевернула тут все з ніг на голову, захопивши владу в столиці, розтоптала вибір тих, хто віддав за мене свої голоси. З того часу в Києві по суті ввели президентське правління, знищивши реальне самоврядування, що набуло лише декоративних бутафорських форм.Цьому дійству, що на фото, передувала справжня запекла бійка бульдогів під килимом, невидима сторонньому спостерігачеві.А відбувалося все так. Претендентів на цю посаду вистачало. Всі вони намагалися вислужитися перед Кучмою, завоювати його прихильність. В кінці вималювалися три основні кандидатури, що просували різні групи впливу — Валерія Пустовойтенка (за нього були дніпропетровські), Володимира Поляченка (його лобіював Дмитро Табачник) й Анатолія Коваленка (його підтримував Михайло Бродський). Спочатку взяв гору Пустовойтенко.Кучма навіть підписав Указ про його призначення. Він мріяв зайняти цю посаду. Строчив доноси на мене, щоб її звільнити для себе. Але у нього зрештою не вийшло. Після підписання Указу до його оприлюднення почалася залаштункова боротьба. Включився РУХ. Як це було описав голова столичного осередку Федорин в одному зі своїх інтервʼю. Не зумівши домогтися призначення Лавриновича, вони з Чорноволом пропонували Омельченка. Пішли ходоки до Лазаренка, на той час прем’єра, від депутатів з такою ж пропозицією. Павло Іванович потім при представленні посилався на Володимира Бондаренка. Лазаренко зрадів, бо з Пустовойтенком у нього були стосунки не дуже. І у нього зʼявився привід все переграти. А тут ще Омельченко, який дуже мріяв посісти посаду глави КМДА, але вона від нього вислизала, бо його розглядали лише як «санітара», що мав розчистити поле для іншої людини (тоді це був Пустовойтенко), що не хотіла цим бруднити руки, і йому в кращому разі світила посада якогось міністра, 3-5 серпня показово й зухвало, по-розбійницьки двічі ламав замки й захоплював мої робочі приміщення, про що я писав днями. Вражений, вочевидь, такою «відвагою», готовністю Омельченка заради влади на усе, Лазаренко запропонував Кучмі, який і так все знав і ніяк не відреагував на звернення щодо незаконних дій Омельченка 3-5 серпня, змінити свій Указ по Пустовойтенку, який просто порвали, і призначити на цю посаду Омельченка, що і було 8 серпня зроблено.Так несподівано для всіх, в тому числі для самого Омельченка, глава держави, підтримавши подання Лазаренка, видав йому свого роду заохочувальний приз – призначив замість запланованого кандидата саме його головою міської державної адміністрації.Заохотив за старанність у «загарбницьких» діях і тим самим сказав: дій так і надалі.Павло Іванович особисто приїхав разом з Табачником представляти на Хрещатик свою креатуру. Так Омельченко вислужився до керівництва міської адміністрації, а Лазаренко з Табачником стали його «хрещеними» батьками, наставниками та покровителями в усіх його витівках.Вони розшаркувались в стилі відомих компартійних часів, цілувалися з новопризначеним головою КМДА, добре знаючи, що обіймають людину, яка живе і діє за принципом: «Що ви хочете?» І нове керівництво адміністрації завжди слухняно брала «під козирок», догоджаючи їм та всім з президентського оточення, які почали негайно вирішувати свої особисті питання в столиці.Омельченко щедро з ними усіма розрахувався. Віктор Чайка в «Київських відомостях» прямо написав, що Табачник взяв столицю на розграбування після усунення Косаківського.Перепало добряче й РУХу. У вигляді шикарного особняка для офісу на Чкалова, «хлібних посад», як вони самі їх називали, для рухівських корумпованих депутатів Київради тощо. Розпочався етап нечуваного дерибану і безкраю в місті, і в столиці запанував закон сили, а не сила закону.Фото Сергія ПʼятериковаТекст із фб Сторінки Леоніда Косаківськогоhttps://www.facebook.com/share/p/1UtLdgmvaV/