Марина Пристінська: ШЛЯХ ДО ЦІЛІСНОСТІ | Вітаю, величні люди 🌷Їду зараз після уроку водіння і думаю про те, як ...

Вітаю, величні люди 🌷Їду зараз після уроку водіння і думаю про те, як часто ми:1) недооцінюємо свої зусилля 2) підганяємо себе під стандартиЯ вже тричі здавала іспит з водіння. Кожного разу робила помилки, які з першого погляду здаються нелогічними. Я робила висновок: це страх, стрес. І працювала з ними. Після другої невдачі я вирішила взяти додаткові уроки у іншого інструктора. Не тому що мій був поганий, а тому що хотіла поїздити з жінкою (у мене був інструктор- чоловік) і на авто іншої марки і габаритів (щоб зрозуміти, як адаптуватись під різні габарити, адже в сервісному центрі авто інше, не таке на якому я навчалась)Я взяла 6 годин водіння, і мала налаштування: мені треба тільки трохи потренуватися звикати до нового авто і згадати те, що за місяць моєї подорожі я забула. Адже я вже більше 40 год відʼїздила з інструктором і внутрішній іспит здала, тож я вже готова. Оцей стандарт- 40 год. Чомусь він сприймається як такий, що точно визначає: ти вже маєш бути готовою. І якщо у тебе ще не виходить, ти починаєш знецінювати: себе, інструктора або інспектора. У мене був класний інструктор, на іспитах кожного разу у мене приймали різні інспектори, але кожен з них дійсно дуже хотів, щоб я здала. Тож кого я знецінювала? Правильно: себе І я ж це все розумію. І ніби себе не сварила. Але програма так глибоко сидить, що я на автоматі боролася і мала установку: я здам! Я можу! Я ж більше 40 год навчалась.Жінка, з якою я тренувалась, коли почула, що я спланувала втретє йти на іспит, сказала: ви не готові. Ви смикаєте кермо і плутаєте ліво/право (ага, під час останнього уроку я навіть так тупила на гормонах стресу).Коли вона це сказала, я дуже розізлилась. Потім проаналізувала, що дійсно тупила. Навіть була думка іти до лікаря, щоб перевірити, чи у мене все добре з головою. Але я переключилася і вирішила йти на іспит. Підготувала нервову систему. Вранці встала з дуже ясним відчуттям: сьогодні той день, коли може вийти. Інструктор - приємний молодий чоловік - дуже хотів, щоб я нарешті здала. І дрібні помилки (як от покажчик вимкнувся перед самим поворотом, а я не почула, та інші) не враховував. Я проїхала третину маршруту і не помітила перехрестя, де треба було робити розворот, тож іспит завершився.Перша фраза, яку сказав інспектор після завершення: «ви мабуть тижні 2 не їздили. Ви дуже смикаєте кермом»І тут у мене сталося прозріння. Він повторив мені слова жінки-інструктора, які мене розізлили напередодні. І я зрозуміла: моє его мене блокує, і я роблю тупі помилки, тому що вписую себе в стандарти 40 год. Я борюсь з вітряками, адже хочу довести собі: я вже це знаю.І ви знаєте… прийшло полегшення й розслаблення. Я здалась. Написала тій жінці і записалась одразу на 3 уроки на цей тиждень. Уважно слухаю її під час уроків і з любовʼю ставлюсь до себе, коли помиляюсь.Сьогодні був другий урок. Моє кермування значно покращилось вже на першому (після третього іспиту). Просто тому, що я дозволяю собі пройти стільки годин навчання і стільки разів здавати іспит, скільки потрібно моїй системі, щоб еволюціонувати. Я не буду проламувати простір (а Всесвіт перевіряв історіями про хабарі тричі за цей тиждень). Я здаюсь і пливу течією, смакуючи і вдячна за кожний момент. Бо це і є Життя💖І знаєте, оте натхненне відчуття, з яким я прокинулась в день іспиту є: «сьогодні той день, коли має вийти». Воно ж виправдалось. У мене дійсно вийшло вийти на новий рівень свого розвитку і утриматись на тій гілці реальності, де всі люди, що мене оточують - величні. І де я також - велична людина.Моє питання собі, щоб пройти далі: - а де ще у своєму житті так проявляюсь - запихаю себе в стандарти і борюсь зі своїми вітряками?Якщо впізнали себе і знайшли відповіді на свої питання, діліться👇👇👇