Case Study — Graeme Macrae Burnet
#прочитане #12книг
Чи бувало у вас таке, що ви втомлювалися бути собою? Чи не хотіли "бути власним допельгангером"? Отак просто взяти і поводитись нехарактерно для вас під вигаданим ім'ям? Та й взагалі, хто сказав, що коли ви є собою — це оригінал, а все інше — фальш?

Дехто з ініціалами GMB досліджує життя такого собі Коллінза Брейтвейта — суперечливого, але не супервідомого контркультурного психотерапевта 60-х, якого відносять до антипсихіатричного руху (Брейтвейт, однак, тримався осторонь, взаємно обсираючи Коліна Вілсона і маючи односторонній біф із Р. Д. Леїнгом). Хтось надіслав GMB купу старих зошитів, представившись кузеном жінки, що вела ці записники, і обґрунтовуючи рішення тим, що вони можуть пролити світло на Брейтвейта, бо вона була його пацієнткою. GMB вирішує опублікувати біографію паралельно зі вмістом записників під однією обкладинкою.
Ця безіменна жінка впевнена, що Брейтвейт своєю (анти)терапією довів її старшу сестру Вероніку до суїциду. Тож вона вирішила прикинуться такою собі Ребеккою (так, на честь тієї самої) Сміт, щоб вивідати правду в ролі пацієнтки. Спроби ці виглядають відверто дурацькими і наївними (може порвати колготи і розмазать макіяж щоб точно зійти за божевільну?), але як тільки оповідачка починає вживатися в роль Ребекки — світської, упевненої, розкутої, досвідченої — сестра відходить кудись на задній план, бо ця фейкова особистість вдається їй аж надто добре. І ні, це буде не зовсім кейс Джекіла і Гайда. Хоча Брейтвейт посперечався б із фейковістю Ребекки.
У своїх працях він ставив під сумнів важливість "бути собою", стверджуючи, що намагатись у фіксоване "Я" — це обмежуватися гамівною сорочкою, це ідолопоклонство, і що єдиний спосіб звільнитися — прийняти, що всі ми — набір персон і це не робить нас лицемірними тварями.
...a person is not a single self, but a bundle of personae, all of which should be valued equally. ‘One does not expect a mother to favour one of her children over the others,’ he writes. ‘Why should things be any different with our selves?’
...we take the part of the one we know first and dismiss all others as imposters.

Звісно, Ребекка це шось типу юнґіанської Тіні, бо поводитись як зовсім інша людина з нуля важко, а Ребекка є уособленням усього, чим оповідачка не може собі дозволити бути у звичайному житті. Але вона може дати собі волю там, де її ніхто не знає. Ребекка каже все, що думає. Ребекка nonchalant. Ребекка сміливо відповідає на загравання чоловіків. Тоді як у гг мало життєвого досвіду і вона позбавлена амбіцій, все чого їй хочеться — доглядати за батьком, читати книжки та amusing herself in front of her mirror.

Смерть старшої сестри Вероніки слугує не головною інтригою, а радше каталізатором. Вона була типовою старшою сестрою, на яку покладають усі надії, тоді ж як героїня — типовою вредною молодшою, якій сходять з рук нетолеровані від старшої витівки. Однак улюблена дитина батьків всеодно старша. Тому гг відчувала неприязнь до Вероніки через її бездоганність і її мимоволі втішило, коли ідеальність сестри дала тріщину від "нервового зриву", що привів її в психлікарню. І хоч гг називає "офіційну" причину чого їй важливо впевнитися у вині Брейтвейта, цілком можливо, що підсвідомо вона намагалася щось собі довести пройшовши там, де на її думку "обламалася" Вероніка, можливо погратися з ним в якісь mind games.

Case Study — це метафікшн, місцями з вайбом психологічного трилеру, про немонолітність ідентичності, який, ну, не знаю, чи досягає нового рівня ненадійності оповіді, але точно дарує щедрі нашарування невизначеності. Вона звертає увагу на те, як буквально кожен етап оповіді, перш ніж потрапити до читача, може виявитись ненадійним. Наприклад, те, як гг прочитала анонімне кейс-стаді в книзі Брейтвейта і рішила, що воно про сестру, хоча очевидно, що вона її не так добре знала. Або випадок, коли гг на десятиріччя подарували щоденник і вона розуміє, що це пастка і вписує лише нудятину, що теж якби промовисто.