Я не вспів докурити, коли #Тімофєіч сів на переднє пасажирське Крузака – довелося тушити, пхать бичок у пачку та теж залізати в машину.Три відкриття стосовно машини, на якій переміщався Міністр оборони тоді, у «теплому ламповому» 2017-му, я совєршив тут же: по-перше крузак був далеко не новий, хоча і двухсотка, по-друге він був ніхєра не броньований (зараз навіть странно про це говорити), і по-третє – на полу за водієм лежав MP5K. - На зброю не наступі – проворчав Міністр оборони. - Яволь, - відповів я. Він хмикнув.На те, шо я тут же підняв автик з пола і почав його розглядати – він уваги не звернув. В його голові я був військовим, значить зі зброєю поводився «з дотриманням вимог правил безпеки».Машина йшла з лівого берега на правий, було по-серпневому «жарко на сонці – прохолодно в тіні», позаду маячив мікроавтобус з поважними полковниками, ми розмовляли… та про все. Це був момент, коли я провів цілий день (а день у нього - довгий) з Міністром оборони, і зранку від нього взяв пизди за те кросівки (не спрашуйте, чому, бо я теж не спрашував), а ввечері буду валитися з ніг у цих самих кросівках.Степан Тимофійович був дуже дієвим і енергійним, і при цьому – спокійним. Я, ясне діло, не знав подробиць того, про шо він говорив (а іноді мене просили вийти з кабінету), але бачив, що цей невисокий, плотний та сильний чоловік з льодяними очіма – втягує. Що його хватає на весь робочий день довжиною годин у чотирнадцять, і на завтрашній хватить, і на післязавтрашній. І ще надовго.На початку повномасштабки я зустрів його у квітні. Він, вже у запасі (або у відставці, я не шарю, як правильно), але все ще Генерал – виконував окремі задачі на прохання ГК. Так же енергійно, спокійно, виважено і вперто.Сьогодні у нього День Народження. Вітаю, Степане Тимофійовичу. І тоді, у 2017-му, і зараз – я дуже вас поважаю. Але тільки зараз я зрозумів, що зброя, що була тоді у вашій машині – лежала на полу за спиною водія. Тобто лежала так, щоб скористалися нею могли саме ви.Радий знати вас. З Днюхой, Тімофєіч))