Баришня такої типової, чутка донбасько-зайобаної зовнішності йде по двору між трьох панелєк і невимушено несе здоровенну пусту картонну коробку. Шовковиці позав'язувалося... море. Донбас, зелений всього пару місяців у році - за ці тижні намагається вижати з дерев та кущів всі запаси краси, на яку, який би зайнятий ти не був, постійно дивишся. І на стрімах - теж все зелене. Інколи шось падає і вибухає, частіше - ніхєра. Никаються і їхні, і наші. Один мавік уходить на заміну батарей, інший продовжує рити посадку. Може шось і нариє. В підвалах, бліндажах, еспешках та різних ямах сидить піхота, яку тре було вивісти ще тиждень тому, але - погода, погода. Дощ тре. Гарний такий, на пару-тройку годин добротний дощ, щоб ні одна падла, навіть наша, злетіти не могла. Над піхотою інколи пролітають КАБи і уйобують десь тут, де стріми, планшети з кропивою та вічно садящієся айкоси. Де є невиспаний бетл кеп, енергетос ящиками та БЧС на вечір.- Чуєш. Есемеска. Донецька ОВА пропонує мешканцям евакуюватися.- Їба. Ну наконєц-то. Збираємо речі, я заправлю тачку.- Макс.- Що.- То не тобі.- Я шо, не мешканець?- Ти майор.- А, йопт. І точно. І по цьому прекрасному, громкому та душному вечору йде баришня викидувать коробку. З під гітари. З під гітари, Карл. За пару десятків кеме від лінії фронту вона вирішила придбати гітару. Цей народ не перемогти. Ох і шовковиці буде...