Одна з чудових речей, яка сталася зі мною за останній час, я раптом зрозуміла, що більше не боюся коліків. Не те щоб я їх насправді боялася, але після того, як помер Бентлі, кожен випадок коліків викликав в мене скажену суміш емоцій, де нездатність допомогти, неможливість щось вдіяти, відсутність якогось правильного шляху вирішення і того, що ти не маєш моїх улюблених планів А,Б, С та ААА, вводила мене в стан повного ступору.Кожен раз, коли я бачила слово коліки в повідомленні, або чула його по телефону, в мене стававсь вибух емоцій. Хоча насправді це був не вибух, це було щось протилежне тому, бо емоції не виривалися назовні, а навпаки стискались в чорну діру найгірших передчуттів, побоювань і відчуття власної неспроможності.Не знаю що тому сприяла: кілька випадків коліків, які я вдало лікувала, або, навпаки, інших випадків коліків, коли я розуміла, що тварині нічим допомогти, і мала змогу відпустити її без болю і страждань. Тим не менше, це пішло і це не може мене радувати.Коліки тепер на другому місці по рівню стресу. На першому місці — зуб, який ти почав витягувати, а він, падло, розколовся і застряг.