Мені шкода грудня.До нього якось всі байдужі та хочуть швидше його позбутися. За винятком грудневих іменинників.Новий рік чекають, Різдво та колядки, різдвяні свята, ясно, що дуже чекають, лютий й так короткий, не встигає набриднути, та й млинців можна наїстися, про весну мріють практично всі, співають їй дифірамби, часто й не дуже заслужені, зважаючи на сирий та вітряний березень, травень узагалі називають раєм, а на літо чекають навіть тоді, коли воно вже почалося.Осінь називають золотою, у жовтні всі фотографуються у жовтих парках коло білочок, навіть листопад чекають, щоб зробити його хлопчиком для биття', бо ж — найпохмуріший, зігнати на ньому злість через першу сезонну депресію, та й тумани листопадові красиві.А ось грудень навіть святий Миколай не рятує.Перетерпівши листопад, люди потрапляють у грудень, сподіваючись чогось оптимістичнішого, а останній місяць року якраз частенько не особливо відрізняється. Та ще й додається перша підступна ожеледиця.І всі дуються, і сердяться через це розчарування.Бо вже і не осінь, і ще не зима.Буде грудень теплим, казатимуть — хіба це зима, а накидає снігу та підкрутить морози, скажуть, що лізе поперед батька в пекло і рано ще зимі так випихатися.І як він не намагатиметься організувати якийсь кліматичний рекорд, нагадати, що саме у грудні розпочинається український Рамадан` (від Романа до Йордана), що більшість новорічних корпоративів припадає саме на грудень, що саме в грудні утворюється стійкий сніговий покрив, замерзають річки і починають з’їжджатися у дитячі садочки усі казкові персонажі, все одно особливого успіху грудень не має.Він — як найдальший родич королівської родини, якому в жодному разі трон не світить.Грудень бере участь у родинних заходах, його завжди запрошують на сімейні урочистості, але сидить він завжди скраю столу.І коли він сумний, стоїть вже у коридорі, мне шапку в руках, сподівається, що хтось його все ж попросить залишитися, не йти, марними виявляються ці сподівання.Бо вже з прийдешніх дверей сяє бенгальськими вогнями Новий молодий рік, манить новими перспективами та молодечими надіями, кому там вже до старого, у протертому на ліктях костюмі, грудня.Він ще спробує розвеселити старими анекдотами товариство, трясоне кволим морозцем, навіть його сніг і той буде мокрим, гойднеться у передпокої з п’ятки на носочок на стоптаних черевиках, ще почекає для годиться хвилинку і, зігнувши спину, врешті піде з парасолею на лікті у темний вечір.І ніхто не здогадається подякувати старенькому, що саме він, грудень, приймає на себе розпач найдовшої ночі і витягає на своїх худих плечах нас усіх на весняну дорогу.©Наталка Діденко#цитати