А ще я досить часто думаю про те, як сучасні селебріті одягають архівні речі брендів — і я зовсім не хочу говорити про це в негативному ключі. Однак мені здається, що коли хтось уже носив ту чи іншу річ, дуже важко інтерпретувати її в сучасному контексті на комусь іншому.До прикладу — Джейн Біркін у сукні Schiaparelli у 1969 році та Белла Хадід у референсі на цьогорічному Каннському фестивалі. Це зовсім інша аура, контекст, атмосфера, естетика та навіть інше відчуття фігури. На Джейн Біркін ця сукня буквально ллється по силуету, не стискаючи його: розпущене, трохи хаотичне волосся в паризькому стилі, відчуття легкості й безтурботності. Водночас Беллу Хадід ніби просто зашнурували в цю сукню — і вона ледь стоїть у ній. Сучасна зачіска в естетиці sleek bun — і вже зовсім інший настрій.І мені насправді дуже цікаво спостерігати за тим, як мало людей сьогодні змогли по-справжньому вдало взяти архівну річ, майже не видозмінюючи її, і водночас спробувати передати ту персону та той настрій, якими вони надихалися. І тут, у продовження попереднього посту, можна додати ще одну думку: коли ти селебріті й маєш доступ до архіву, це зовсім не означає, що ти автоматично зможеш так само вдало «прожити» цю річ. А взагалі — чи дійсно варто це робити?