​Цикл «Жінки в науці»: Віра ЩетинінаВіра Іванівна Щетиніна — доктор технічних наук, професор кафедри «Зварювання та споріднені технології» Приазовського державного технічного університету — одна з тих науковиць, які формували та розвивали наукову школу зварювання в Маріуполі й Україні.Свою професійну діяльність у ПДТУ вона розпочала у 1970 році. У 1981 році захистила кандидатську дисертацію за спеціальністю 05.03.06 «Зварювання і споріднені технології», а у 1991 році — докторську дисертацію за спеціальністю «Зварювання і споріднені процеси і технології».У 1992 році Віра Іванівна стала першою жінкою-професором у Маріуполі. Ця подія стала знаковою не лише для університетської спільноти та міста, а й для розвитку технічної науки регіону.Науковий доробок Віри Щетиніної вирізняється масштабністю та практичною спрямованістю: понад 390 публікацій у фахових виданнях України та інших держав, серед яких 11 статей у журналах, що індексуються в міжнародній наукометричній базі Scopus. Вона є авторкою 75 патентів на винаходи, що свідчить про прикладний характер досліджень і їхню реальну цінність для виробництва.Професор Щетиніна неодноразово очолювала та виконувала госпдоговірні науково-дослідні роботи, а також проєкти, що реалізовувалися за державним замовленням Міністерства освіти і науки України. Її розробки спрямовані на вдосконалення технологій зварювання, підвищення надійності з’єднань і ефективності виробничих процесів.Віра Щетиніна активно бере участь у міжнародних і всеукраїнських науково-технічних конференціях, передає свій багаторічний досвід молодому поколінню, готує студентів до університетських і всеукраїнських конкурсів та олімпіад, формуючи нову генерацію інженерів і дослідників.Наукові досягнення професора Щетиніної відзначені нагородами державного, обласного та місцевого рівнів, що є свідченням її вагомого внеску в розвиток технічної науки та освітньої сфери.Віра Іванівна Щетиніна — приклад наукової витривалості, професійної послідовності та відданості інженерній школі ПДТУ. Її історія — це історія професійної стійкості, інтелектуальної сили та відповідальності перед наукою і наступними поколіннями інженерів.