Українська мова лагідна.Маємо багато пестливих форм. Можна сказати «заєць», а можна — «зайчик», «зайчусик», «зайчатонько» тощо. Або «очі», «очка», «оченька», «оченятка», «оченятонька», «віченьки» тощо. «Голова», «голівонька»… Навіть до слів із негативним значенням можна утворити лагідні форми: «війнонька», «воріженьки» (як роса на сонці).Це ми зараз говорили про іменники.Цікаво, що в українській мові пестливі форми можуть мати й дієслова також. Тобто слова, які позначають дії. Наприклад, дітям кажуть «зараз будемо їстоньки» або «підемо спатоньки».Але!Для мене направду фантастичним є те, що оці лагідні форми можна утворити й до прислівників. Прислівники — це слова, які позначають ознаку дії або стан, і відповідають на питання «як?», «де?» та інші.Оці лагідні форми прислівників добре демонструє старовинна пісня «Поза лугом зелененьким»:«Кинув косу додолоньку,Та сам пішов додомоньку»До речі, ця пісня є в декількох виконаннях на ютубі. Вони дещо відрізняються словами, сенсами та емоціями. Наприклад, є версії про вміння шанувати, є про забобони, а є — про відмову від них. Послухайте. Вони всі по-своєму красиві. А ще це просто наша пісня, і тим уже цінна.Як і мова.