Друзі, сьогодні хочу поговорити на дуже щемливу тему. Про наше відчуття себе через інших.

А точніше - про те, як інколи ми перестаємо відчувати себе, якщо немає зовнішнього підтвердження.

Про ті моменти, коли наче все з тобою ок…але якщо тебе не чують, не бачать, не реагують, всередині щось ніби провалюється. Коли з’являється відчуття, що:- твої думки не такі вже й важливі- твої бажання - «та то примхи»- твої досягнення - ну, нічого особливогоІ ніби ніхто нічого поганого не сказав. Просто промовчали. Пройшли повз. Змінили тему. А всередині в цей момент стає порожньо, холодно і тривожно. І десь глибоко з’являється думка:«Мабуть, я не важлива». Насправді ж у такі моменти болить не самолюбство. Болить відчуття власного існування.

Бо для багатьох із нас бути побаченими колись означало бути в безпеці. Тому ігнор болить так сильно - не по логіці, а по живому. Якщо ти впізнаєш себе, саме для таких моментів я підготувала ніжну практику. Вона не про те, щоб змусити себе «не реагувати». Вона про те, щоб - повернути собі опор у, навіть коли зовні немає підтвердження, - повернути собі відчуття:«я є, я важлива, навіть якщо зараз ніхто цього не підтверджує».

Якщо відчуваєш відгук - запрошую, бо для мене ТИ ВАЖЛИВА 🤍