24 січня. З новим ранком, друзі! Повітряні атаки продовжуються. І не тільки на Київ, а й по всій Україні. Що можна сказати, кожен судить по собі. Їм здається, що чим більше ми будемо страждати, тим більше шансів, що ми здамося. Тупі… чим більше вони намагаються нас залякувати, тим більше ми їх ненавидимо і розуміємо, що здатися, це рівноцінно бути знищеними. Тож вибір у нас один, подобається це комусь чи ні: стояти і триматися. Обламають вони всі свої гнилі зуби об нас. Зараз дуже багато інформації міжнародного ґатунку. Ми настільки загрузли в тому хто що сказав, що подумав, а при цьому, зверніть увагу, ми в основному маємо переклад, тонкощі якого розуміють тільки ті, хто знає мову. Скільки різних думок з приводу тієї чи іншої промови, скільки енергії йде в пустий пар, коли ми все це читаємо, дивимося, слухаємо. Я, наприклад, знаходила два протилежні переклади того, що сказали з високих трибун та в кулуарах в Давосі. Якому варіанту вірити? Тож багато часу цьому не поділяю. До квітня рішень не буде. Якщо ви хочете мати світлу голову та чисте мислення і здоровими ментально, духовно і фізично зустріти перемогу, а в тому, що вона прийде в мене сумніві немає, то перестаньте весь час напрягатися і розшифровувати думки та слова інших, дуже далеких від нас людей, до речі, теж фізично, ментально, географічно. Їм важко зрозуміти, як ми виживаємо. Але то їх проблема. Обстріли продовжуються і будуть продовжуватися. Не хочу нікого лякати, але світ не розуміє того, що може статися в лютому, бо січень відносно спокійний в усьому нашому 2026 році. Це стосується кожного. І це не обов’язково щось погане. Повторюю в сотий раз: іде глобальний злам світової системи, тої, яка була створена в післявоєнні роки минулого століття. Всі ці інституції заскорузли, обросли жирком, настільки потонули в своїй занепокоєності, що просто закінчили свою місію. Тож це буде зламано, в мене немає сумніві. Але є хороша новина: буде побудована нова система, дієва, дійсно революційна, прогресивна. В цьому теж немає ніяких сумнівів. І нам треба не просто вписатися в цю систему, а й в багатьох моментах очолити її. Того досвіду, який маємо ми, немає ніхто в світі, жодна столиця, жодне промислове місто, жодна країна, жодне військо, жодна медицина, комунальна система тощо. Тож нам треба зібрати себе в купку в навчитися виживати в найстрашніших умовах. А потім ще й навчити цьому світ. Як це зробити? Не намагатися зламати систему, вона сама зламається. Нам треба звернути увагу на себе, бо ми ж частина цієї системи, змінимося ми, зміниться вона. Сьогодні дуже потужною стає енергія слова. Тож добре молитися, просити, дякувати. Зверніть увагу на те, як ми говоримо. І справа не літературній мові, говорити можна і суржиком. Справа в тих матюках, які у багатьох, навіть дітей, стали основою словникового складу, справа в тих словах, які ми говоримо бездумно по типу «воно вже у мене в печінках сидить», або «яка я дурна», або «в мене не вийде», «втомився, не можу більше, кінця краю немає» і таке інше. Це все тягне нас до низу, намагається зробити маленькими та нікчемними. Послідкуйте за собою сьогодні. І якомога частіше повторюйте сьогодні та завжди: «Я можу, в мене вийде, я маю натхнення і я здобуду перемогу, я зможу це перемогти і подолати». Це слова, які піднімають нас, дають енергію. І ще, на останок, якщо у вашому оточені є люди, які весь час говорять вам, що ви нікчема, що у вас нічого не вийде, не получиться, що ми не виживемо і таке інше, прощайтеся з ними, біжить геть і женіть їх від себе. Або, як скидав один поважний дописувач: «стріляйте на звук». Допомагайте війську. Дякуйте всім, хто допомагає, захищає, лікує, рятує. І будьте щасливими, бо саме для цього ми прийшли в цей світ.