Стіл слів, сніп снів і сіль лісів -
Все смуток мутних кораблів…
Можливо сам того волів,
Коли ловив love на столі,
Як слово сонне корабля.
Стіл ніби плив - і хвиль вже сніп.
З-під ніг пливе в’язка земля -
Сон закінчився. Сумно. R. I. P.

На березі - ранковий крик.
Ні, сон не зник. Він - на весь вік:
Зі снів ми створені самі,
Тому і сум заснув в пітьмі,
А ти прокинувсь на кормі,
Бо корабель у море втік -
Ти завтикав найвищу з хвиль,
Тому уже на смак, як сіль.
Як так? Нещасний чоловік…
В вікно дивились і жаліли,
А сам він бачив тільки хвилі
Вже море звичне - п’є, як сік.
Як Стікс вже море навесні -
І він сідає знов за стіл.

На поминкАх минулих хвиль
Йому не вистачить зусиль
Змиритись з тим, що вже Харон
Заплив йому у телефон.
І він просив - він так волів
Востаннє сісти за слів стіл,
Щоб берег був як рідний тил
І щоб були ще снОпи слів -
В Європу хоч на кілька днів
І кораблю хоч трішки крил
Зі снів змісити свіжу сіль,
Бо хвилі - біль. А корабель
Втрачає кіль…
Ще хвиля - вже і смерть на дні
Може, ві сні?..
А може, ні?..
Остання з хвиль
Згадає дні,
Коли умів обходить міль,
І був і тил, і chill, і стіл,
І без війни яскраві сни.
Згадав. Змиривсь. І сам поплив
В’язати сніп новий зі слів

Де берег той -
Не зна ніхто.
Та всі пливуть, мов дим в вікно.
Змутнів ілюмінатор снів
І ліс згорів. І рів - могила.
Душа пливе. Та потонуло тіло…

#лозпоезії