ТРК "Вектор". Лозова

Марченко Сергій Анатолійович народився 18 березня 1975 року у селищі Орілька Лозівського району. Тут промайнуло його дитинство — серед знайомих стежок, шкільного дзвоника, щирих дитячих мрій. Він відвідував місцевий дитячий садок, навчався у початковій школі, а згодом закінчив Орільську середню школу, яка стала для нього другою домівкою і дала перші життєві орієнтири.Після школи Сергій обрав чесну робітничу справу — працював електриком на Орільському цукровому заводі. Робота вимагала відповідальності, точності та витримки — рис, які були йому притаманні від природи.Ще з 1993 року він проходив військову строкову службу, служив сапером у Білій Церкві. Цей період загартував характер, навчив дисципліни і відповідальності за інших.У 2004 році Сергій змінив місце проживання — переїхав до міста Дніпро, де працював електриком на заводі «Дніпрошин». Тут він створив сім’ю, знайшов своє коло людей, своє життя. У 2007 році у нього народилася донька, яка стала найбільшою радістю і сенсом його батьківського серця.Сергій був людиною спокійною, працьовитою, без зайвих слів. Особливо любов рибалку. Тиша біля води, ранковий туман, терпляче очікування — саме там він знаходив душевний спокій, відпочинок і гармонію з природою.У грудні 2023 року Сергія було мобілізовано. Він, не вагаючись, став на захист Батьківщини, виконував свій громадянський і людський обов’язок. Згодом його доля оповилась тривожним мовчанням.Номер обслуги 2 механізованого відділення 1 механізованого взводу механізованої роти   військової частини А7384, солдат  Марченко Сергій Анатолійович,   18 березня 2024 року внаслідок вогневого впливу з боку противника вважався безвісті зниклим.Пам’ять про Сергія Марченка — це пам’ять про звичайну, але гідну людину. Сина своєї землі, люблячого батька, вірного чоловіка, надійного товариша. Його життя — як тиха ріка: без гучних хвиль, але з глибоким змістом.Світла пам’ять про Сергія назавжди залишиться у серцях тих, хто його любив і чекав.

Псевдоволонтери, які ошукали пенсіонерів на суму понад 1,5 млн грн, отримали реальні терміни ув’язненняПрокурори довели, що у липні 2022 року мешканка села Шатівка Лозівського району створила злочинне угрупування і залучила до нього свого чоловіка та двох родичок, одна з яких на той час була неповнолітньою. Усі учасники організованої групи — представники ромської національності. Частина з них раніше вже була судима за крадіжки у Дніпрі, а згодом — змінила регіон вчинення злочинів.Протягом липня 2022 — травня 2023 року зловмисники обкрадали людей похилого віку у Харкові та Лозовій під виглядом надання соціальної та гуманітарної допомоги. Вони купували продукти харчування та обходили житлові будинки, щоб виявити найбільш безпорадних літніх людей. Після цього — представлялися волонтерами і пропонували їм «гуманітарну допомогу». Користуючись довірою потерпілих, спільники заходили до їхнього житла.Вони діяли за чітким планом: відволікали увагу власників, знаходили грошові кошти та цінні речі, після чого одразу покидали приміщення з викраденим майном. Для конспірації учасники організованої групи використовували нові абонентські номери та мобільні пристрої і час від часу мінялися між собою ролями.Під час одного з епізодів зловмисники намагалися винести гроші у незрячої пари. Жінка спробувала зупинити крадіїв, але вони її відштовхнули і втекли з награбованим.Загалом злочинна група ошукала сім пенсіонерів на суму понад 1,5 млн гривень.За підтримання публічного обвинувачення прокурорами Лозівської окружної прокуратури Харківської області суд визнав винними учасників організованої групи у крадіжках та грабежах (ч. 5 ст. 185, ч. 5 ст. 186 КК України).➡️Організаторці призначено покарання у виді 12 років позбавлення волі. На підставі ч. 1 ст. 71 КК України частково приєднано невідбуте нею покарання за попереднім вироком Індустріального районного суду м. Дніпропетровська (нині — м. Дніпра) від 05.08.2022 року і остаточно вона проведе за ґратами 13 років.➡️Її чоловіка засуджено до 10 років позбавлення волі.➡️Родичкам організаторки з урахуванням попередніх вироків Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області на підставі ч. 4 ст. 70 КК України від 31.05.2024 призначено покарання у виді 9 років 6 місяців та 12 років 6 місяців позбавлення волі відповідно.Також до всіх чотирьох засуджених суд застосував конфіскацію майна. До набрання вироком законної сили вони перебуватимуть під вартою.Процесуальне керівництво у вказаному кримінальному провадженні здійснювали прокурори Харківської обласної та Лозівської окружної прокуратур.Харківська обласна прокуратура

Лучка Руслан Ярославович(10.03.1980 – 24.02.2024)Головний сержант І протитанкового відділенняпротитанкового взводу роти вогневої підтримки військової частини А7402.Майже 2 роки він вважався зниклим безвісти. І весь цей час рідні, близькі, друзі вірили, що він обов’язково повернеться. Лучка Руслан Ярославович народився в селищі Панютине (нині – Лиманівка) Харківської області. У 1987 році він пішов у перший клас Панютинської загальноосвітньої школи І–ІІІ ступенів №1. Ті, хто знали його в шкільні роки, згадують Руслана як добру, щиру, відповідальну людину, яка завжди знаходила спільну мову з однолітками і мала багато друзів.Після дев’ятого класу Руслан вступив до Панютинського ПТУ №56 на спеціальність «тракторист-машиніст категорії С» і здобув кваліфікацію тракториста-машиніста з правом керування технікою. Після завершення курсу навчання деякий час працював на Панютинському вагоноремонтному заводі. Одружився. Згодом вирішив змінити місце роботи й поїхав на заробітки.У 2015 році повернувся в рідне селище. Життя поступово налагоджувалося: Руслан влаштувався працювати слюсарем із ремонту рухомого складу на заводі. У вільний час любив прогулянки лісом, захоплювався збиранням грибів. Дуже хотів жити, щоб встигнути здійснити все заплановане й омріяне.Він був одним із тих багатьох українців, які з перших днів війни прийшли до ТЦК добровольцями.Захищав Харків, Великі Бурлуки, Цвіркуни, Великі проходи, Бахмут. За мужність, відвагу, самовідданість при захисті інтересів України Лучка Руслана Ярославовича було нагороджено медаллю «За військову службу Україні», відзначено пам’ятною медаллю «За оборону міста-героя Харків».І увесь цей час Руслан підтримував зв’язок із рідними — тими, заради чийого спокою пішов на війну.Та в лютому 2024 року, поблизу населеного пункту Рівнопіль Донецької області, зв’язок обірвався. Й до родини прилетіла страшна звістка: зник безвісти.Майже два роки життя у темряві – в надії, що станеться диво й він повернеться.Лучка Руслан Ярославович загинув 24 лютого 2024 року поблизу населеного пункту Рівнопіль Донецької області при виконанні бойового завдання внаслідок штурмових дій противника. Вічна шана та пам’ять!

Світла пам’ять захиснику Владиславу КрячкуСолдат Крячко Владислав Сергійович, старший оператор відділення радіоелектронної боротьби військової частини А7290, загинув 31 жовтня 2024 року під час виконання бойового завдання біля населеного пункту Новоукраїнка Волноваського району Донецької області. Владислав Сергійович народився 17 червня 1995 року в місті Лозова Харківської області. З 1 по 11 клас навчався у Лозівській загальноосвітній школі I-III ступенів № 7. Владислав захоплювався армреслінгом, вирізнявся силою духу та наполегливістю. До повномаштабного вторгнення працював охоронцем в ТОВ «АТБ-МАРКЕТ». Колеги й друзі пам’ятають його як надзвичайно чуйного, доброго й щирого хлопця — людину, яка завжди була готова прийти на допомогу, підтримати словом і справою.Із перших днів війни Владислав, не вагаючись, добровільно долучився до лав 124-го батальйону 113-ї бригади територіальної оборони. Відданий Військовій присязі на вірність українському народу, мужньо виконував військовий обов’язок у бою за Україну, її свободу і незалежність.У Владислава залишилися мама, дружина та син.Своїм життям він засвідчив незламну відданість Україні, проявивши мужність, стійкість і гідність. Низький уклін герою.Щирі співчуття родині та близьким.Вічна пам’ять і слава захиснику!

З глибоким сумом повідомляємо про загибель нашого земляка, Новіченка Юрія Вікторовича, який віддав своє життя, захищаючи Україну від російських окупантів.Юрій Вікторович народився 08 березня 1973 року в селі Ганнівка, Близнюківського району. Виріс у багатодітній родині та здобував освіту у Криштопівській загальноосвітній школі. У 1990 році він переїхав до міста Лозова, де створив власну родину.Працював регулювальником швидкості вагонів на станції Лозова. Юрій був відомий як майстер на всі руки, вправний у ремонті техніки та будівельній справі. Він був душею компанії — добрий, веселий та чуйний. Його найбільшим захопленням була риболовля, де він знаходив відпочинок тілом та душею.У 2023 році Юрій Вікторович був мобілізований до лав Збройних Сил України. Він мужньо брав участь у запеклих боях за Авдіївку, де проявив незламну стійкість. За свій героїзм був нагороджений орденом «За оборону Авдіївки».Солдат, Новіченко Юрій Вікторович, стрілець-радіотелефоніст 2-го стрілецького відділення 1-го стрілецького взводу 9-ї стрілецької роти 2-го стрілецького батальйону загинув 14 травня 2025 року виконуючи бойове завдання з відсічі і стримування збройної агресії рф в районі населеного пункту Липці, Харківської області.У цей важкий час висловлюємо щирі співчуття родині та близьким полеглого захисника. Юрій Вікторович залишив у скорботі дружину, дітей, онуків, брата та сестер.Слава Герою! Вічна пам'ять і шана нашому захиснику! Не забудемо його подвиг.

Шановні абоненти!Вже декілька років ТОВ ТРК «Вектор» веде перемовини з ФОП Костюком Сергієм Івановичем щодо укладання договору з доступу до об’єктів будівництва, який передбачено умовами чинного законодавства. Однак Сергій Іванович, переслідуючи особисту вигоду, щоразу вигадує якісь нові перепони для укладання договору.Останнім часом від ОСББ, які він контролює, почали надходити листи з незаконною вимогою укладання договору сервітуту та погрозами щодо руйнування мережі!ТОВ ТРК «Вектор» намагається надавати стабільні послуги за справедливою ціною, однак після виконання всіх забаганок Костюка С. І. підприємство буде змушене значно збільшити абонентську плату в будинках, які він контролює, через збільшення собівартості послуги. Таким чином він намагається перекласти свої особисті інтереси на плечі мешканців.У деяких будинках, які контролює ФОП Костюк С. І., через його дії абоненти чекають на перепідключення до енергонезалежного інтернету понад пів року!При цьому 17.11.2025 р. у будинку №12 третього мікрорайону під керівництвом Костюка Сергія Івановича було пошкоджено електронну комунікаційну мережу, чим порушено права мешканців на вільний доступ до інформації під час воєнного стану.ТОВ ТРК «Вектор» було вимушене звернутися до правоохоронних органів з цього приводу.Приносимо вибачення за незручності та звертаємося з проханням сприяти конструктивним перемовинам із Костюком С. І. для укладання договору доступу та найшвидшого відновлення послуг!

Світла пам’ять Вітченку Сергію Миколайовичу29 жовтня 2025 року, боронячи рідну землю від російських загарбників, загинув старший сержант Вітченко Сергій Миколайович — радіотелефоніст радіовідділення радіовзводу роти зв’язку командного пункту батальйону управління військової частини А4820. Це сталося в районі населеного пункту Новий Буг Баштанського району Миколаївської області.Життя Вітченка Сергія Миколайовича – нерозривно пов’язано із селищем Панютине (нині - Лиманівка), Тут він народився 9 вересня 1970 року, виріс, навчався, працював і звідси пішов захищати Україну.Закінчив 10 класів Панютинської загальноосвітньої школи №1 І–ІІІ ступенів. Особливо любив уроки праці, де із захопленням працював за токарним верстатом. У шкільні роки був товариським, відповідальним, з повагою ставився до старших - саме таким його виховали в родині. Навчався добре, завжди був готовий прийти на допомогу.У 17 років розпочав свою трудову діяльність токарем-фрезерувальником на Панютинському вагоноремонтному заводі. Згодом із відзнакою закінчив технікум у м. Харків, здобувши спеціальність токаря-фрезерувальника та продовжив роботу у рідному селищі. У 2005–2010 роках працював у Харкові, а у жовтні 2010 року повернувся додому — знову на рідний завод.6 січня 2023 року Сергій добровільно звернувся до територіального центру комплектування. І вже 2 березня 2023 року розпочав військову службу, яку проходив у складі батальйону управління військової частини А4820. Виконував обов’язки радіотелефоніста радіовідділення роти зв’язку та відповідав за стабільний зв’язок між підрозділами, від якого залежала координація дій і безпека військових. Попри небезпеку та постійні обстріли, Сергій сумлінно виконував завдання, підтримуючи зв’язок між побратимами. Був на Покровському напрямку. Останнім місцем дислокації підрозділу була Миколаївська область.У Сергія Миколайовича залишилися діти та дружина.Світла пам’ять про Сергія залишиться в серцях рідних, друзів і побратимів.Його життєва дорога обірвалася передчасно, але пам’ять про нього житиме у серцях усіх, хто його знав.Джерело: LozovaNews

7 років за ґратами проведе мешканець Харківщини за смертельне побиття та крадіжкуЗа підтримання публічного обвинувачення прокурорами Лозівської окружної прокуратури Харківської області 23-річного чоловіка визнано винним у вчиненні низки злочинів, передбачених:🔹ч. 4 ст. 296 КК України — хуліганство із застосуванням іншого предмета, заздалегідь заготовленого для нанесення тілесних ушкоджень;🔹ч. 2 ст. 121 КК України — умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого;🔹ч. 4 ст. 185 КК України — крадіжка, поєднана з проникненням до іншого приміщення, вчинена в умовах воєнного стану.Його засуджено до семи років позбавлення волі.Встановлено, що у квітні 2025 року в місті Лозова місцевий житель розпивав спиртні напої у вагоні електропоїзда, який очікував відправлення на міському вокзалі.Після цього він, перебуваючи у стані алкогольного сп’яніння, напав на 54-річного пасажира, який у той час спав. Зловмисник наніс потерпілому численні удари руками та ногами по голові, а також удари взутою ногою, кулаком і рукояткою пневматичного пістолета, який заздалегідь узяв із собою.Після скоєного він втік із місця події.Внаслідок отриманих травм потерпілий помер у лікарні.Крім того, у травні 2025 року чоловік у нічний час, використавши заздалегідь заготовлену зв’язку ключів, пошкодив замок і проник до торговельного павільйону в місті Лозова. Звідти він викрав мобільний телефон, грошові кошти та інше майно, яким у подальшому розпорядився на власний розсуд.Обвинувачений повністю визнав свою вину. На вирок він очікував під вартою.Рішення ухвалено Лозівським міськрайонним судом Харківської області. Триває строк на апеляційне оскарження.Досудове розслідування проводили слідчі СВ Лозівського РВП ГУНП в Харківській області.Джерело: Харківська обласна прокуратура

Лозівська міська територіальна громада висловлює глибоке співчуття з приводу непоправної втрати – загибелі військовослужбовця, солдата Юзкевича Олександра Леонідовича, який народився 16 лютого 1972 року. Прийшовши у цей світ далеко, на сибірських просторах Алтамаша, душа Олександра знайшла свій дім в Україні, у рідній Лозовій, де він зростав, навчався у Лозівській середній школі №1, де будував своє життя. Працював Олександр Леонідович формувальником бетонних виробів на фірмі по виготовленню бетонних виробів ФОП «Жовтоног», створюючи міцні бетонні вироби. Він був тією рідкісною людиною, що несла світло, завжди готовий підставити плече. Його серце співало на риболовлі, а душа рвалася у політ з улюбленими автомобілями. Він жив, любив, мріяв... Але коли небо над Україною затьмарила чорна хмара війни, Олександр, не роздумуючи, став на захист. Як водій 3 мінометного взводу військової частини А0989, він взяв на себе важкий обов'язок, перетворившись на надійний щит для своїх побратимів, для своєї землі.27 жовтня 2025 року... Ця дата тепер болітиме в наших серцях. Біля Новомаркового на Донеччині, де земля скроплена кров'ю героїв, Олександр Леонідович віддав своє життя. Він загинув, виявивши незламну мужність, ставши на вічний захист Батьківщини, вірний кожному слову присяги.Його обірване життя – це безцінна жертва за нашу свободу. За ним тужать дружина, троє дітей, онуки, яким він не встиг розповісти всіх казок, мати, чиє серце розірване горем, брат та сестри.Вічна і світла пам'ять Герою! Герої не вмирають – вони йдуть у Небо і стають зірками!Джерело: LozovaNews

Втрата, яку неможливо осягнути: Солом’яний Дмитро Петрович назавжди повертається додому…З невимовним сумом повідомляємо про загибель нашого земляка, Солом’яного Дмитра Петровича, солдата-героя, який віддав своє життя за Україну.Солом’яний Дмитро Петрович народився 1 січня 1983 року в місті Павлоград на Дніпропетровщині. Навчався у школі №15, здобув професію підземного електромонтера у Павлоградському ПТУ, а більшу частину життя працював каменярем.Наші серця стискаються від болю, згадуючи Дмитра. Він був чуйним, ввічливим та доброзичливим, завжди ставився з повагою до старших, щиро любив тварин і знаходив відраду в риболовлі. Понад усе він любив життя та свою сім'ю.Стрілець-помічник гранатометника аеромобільного відділення, солдат Солом’яний Дмитро Петрович, героїчно загинув 27 жовтня 2025 року під час виконання бойового завдання. Життя героя обірвав артилерійський обстріл поблизу населеного пункту Лозова, Ізюмського району, Харківської області.Вічна пам'ять та шана нашому Захиснику! Він до останнього подиху боронив мир і незалежність.У Дмитра залишилися дружина, двоє синів, батько, брати та сестри.Висловлюємо найглибші співчуття родині, друзям та побратимам. Розділяємо ваш біль і схиляємо голови у скорботі.Герої не вмирають! Вони залишаються в наших серцях назавжди.Джерело: LozovaNews