LozovaNews | Лозівська громада знову в скорботі! "Колись ми обов'язково переможемо,...

Лозівська громада знову в скорботі! "Колись ми обов'язково переможемо, але якою ціною..?", - такими були останні слова вірного сина України. Григор’єв Віталій Миколайович народився 9 вересня 1975 року в мальовничому селі Новоолександрівка Близнюківської селищної громади Лозівського району Харківської області. Згодом родина переїхала до Лозової.У 1990 році Віталій закінчив 9 класів ЛЗОШ № 1. Учителі, друзі та однокласники пам’ятають його скромним, чесним, доброзичливим та товариським хлопцем. Далі продовжив освіту в Панютинському СПТУ № 56 за спеціальністю «Тракторист».Навчався дуже старанно та успішно. Йому подобалось освоювати майбутню професію, тому із задоволенням повернувся працювати механізатором у ВАТ «Ізвєстія» в рідне село Новоолександрівка на Близнюківщину. Із 2005 року продовжив трудову діяльність в ЦГШ АТ «Лозівський ковальсько-механічний завод» уже висококваліфікованим токарем, майстром своєї справи, якого дуже цінували співробітники підприємства, бо він міг завжди дати професійну пораду, допомогти за потреби. Дуже полюбляв риболовлю, завжди знаходив час для улюбленого заняття. Мав щасливу родину - дружину Наталію та сина Олега, який теж сміливо захищав кордони нашої держави. Чоловік був гарним сім’янином, завжди підтримував традиції у своїй родині, але щасливе життя, сповнене маленькими та великими радощами, безжально перекреслила війна.Віталій Миколайович мобілізувався до війська 2-го квітня 2022-го року. Будучи сапером, командиром відділення займався встановленням фортифікаційних споруд, встановленням мін та виявленням і знешкодженням ворожих мін. У новому підрозділі, попри проблеми зі здоров’ям, став на посаду справжнього воїна-стрільця - командира відділення. Був на одному з найважчих напрямків на той момент. Брав полонених та ефективно воював.25 квітня 2024 року командир стрілецького відділення 3 стрілецького взводу 3 стрілецької роти 1 військової частини А4049, молодший сержант Григор’єв Віталій Миколайович, виконуючи бойове завдання з захисту територіальної цілісності та недоторканості України, загинув 25 квітня 2024 року, в районі н.п. Терни, Краматорського району, Донецької області. Перед загибеллю його колектив стримував безперевний дводенний штурм з численними обстрілами. Загинув у бою, зі зброєю в руках. Рідні назавжди запам’ятали фразу Віталія Миколайовича: «Колись ми обовʼязково переможемо, але якою ціною…»Він був справжнім патріотом, відповідальним та надійним побратимом, вірним сином України. Таким він залишиться в нашій пам’яті назавжди!Уклін та шана Герою!