Яна про Літературу 🫡 | Пісня відкритого шляху» Артема Чеха — книжка надзвичайна. До початку ч...

📍«Пісня відкритого шляху» Артема Чеха — книжка надзвичайна. До початку читання, через поголос навколо роману він видається дещо специфічним, нудним і неочевидним текстом. ⏳Та з першої сторінки усвідомлюєш, наскільки нашій літературі не вистачає осмислення значущих історичних подій з перспективи українського бекграунду. 🛤️ У центрі сюжету — Гнат Ружковський, який, прагнучи вирватись з кріпацтва, рушає на Кримську війну. Та життя і незбагненні помисли цього чолов’яги ведуть його стежками аж до Штатів, що захлинаються у вирі громадянського протистояння Півночі й Півдня. 🤌Для своєї оповіді Чех відшукує настільки переконливий голос, що видається, ніби й дійсно сам Гнат Ружковський говорить про свою бурхливу подорож, у якій нові мандрівні компаньйони гинуть так само швидко, як з’являються на шляху. 👀 Гнат — мужчина дещо гемінґвеєвського типажу, однак органічний і справжній у своєму суворому образі героя, що не знав любові та її ніжності. Кожне слово звучить правдивим з вуст цього вигаданого чолов’яги. Певно, головна принадність роману у тому, скільки інтертекстуальності й багатошаровості приховано за кожним невимушеним і непідробним словом Ружковського. Ось деякі цікавинки про книжку, які я знайшла на просторах інтернету. • Назва книги спершу написана англійською, а вже потім українською, адже Гнат Ружковський спершу навчився писати англійською. • У романі Чех трохи зачепив тему кріпацтва, однак насамперед прагнув зосередитися на рабстві в Америці. Задум почався з діалогу чорношкірого Сема й головного героя Гната, де перший каже: «Обожнюю твої розповіді про білих рабів». • Початково Чех хотів створити цілу містифікацію для Гната — зі сторінкою у Вікіпедії, біографіями на різних сайтах і всіма необхідними атрибутами. Та письменнику стало лінь цим займатись — надто багатьох зусиль вимагала річ подібного масштабу. • Чех — фанат американської історії. Однак письменник розумів, що його знань недостатньо для рівня точності, якого Чех хотів досягнути. А це — просто надзвичайна деталізованість, що має вражати навіть місцевих (і привидів Громадянської війни з того округу). • Чех не допустив жодного факапу в історичному фактажі. Та про одноруку Хайке в кінці написав вийшла зі «склянкою в руках». 🥹Згодом читач без руки надіслав Чеху своє фото і написав: «Не переймайтеся, я досі кажу в руках». • Спершу герої були доволі антивоєнними. Та новий досвід повномасштабного вторгнення спонукав Чеха змінити роман. • Задум роману зародився надзвичайно цікавим чином. У травні 2021 року Чех виступав на фестивалі у Вінниці, де отримав питання про те, чи працює над наступною книжкою. ❓Його відповідь була такою: «Так, це буде історія про українця в роз’ятреній війною Америці». Крокуючи до вокзалу, письменник міркував, навіщо сказав таке, адже то була неправда. Повернувшись до Києва, Чех написав перші сторінки «Пісні відкритого шляху». • Подеколи на один абзац тексту йшло кілька днів. Невичерпним джерелом інформації була бібліотека Конгресу, а також американські краєзнавці, які дивувались українську автору, що пише про їхню війну. 📍Наостанок додам. Викиньте з думок усе, що чули про «затягнутість» цього роману. «Пісня відкритого шляху» була для мене книгою надзвичайно динамічною і нескінченною пригодою, де для жодного героя немає гарантії залишитися живим. Беріться за читання роману. Це той текст, що вже точно заслужив своє місце у каноні сучасної української літератури.