- Бос, прокидайтесь, ми падаємо!- Сильно? — крізь сон питаю я.- Та не дуже…- Розбудіть, коли буде сильно😴«Падінням» ми називаємо момент, коли час підйому на схил у нас довший, ніж в інших бригад.І цього разу ми справді проявили себе не дуже, м’яко кажучи. Мабуть, далося взнаки розслаблення після відносно легких попередніх підйомів.Але все це якось відійшло на другий план, бо я дивився на Бруну. А віндивився на мене…☄️Той сон виявився віщим. Я тоді одразу набрав його - кілька секунд ішли гудки. І знаєте це відчуття, цей трепет, коли не розумієш, чи відповість людина на іншому боці телефону.Він відповів🇵🇹Прибув першим же вертольотом.У зворотний бік попросився додому Філ. Не скажу, що я цього не очікував. Було видно, що йому трохи некомфортно після того, як до нас приєднався той темношкірий хлопець - Гей. Хоча він каже, що правильно Гехі, чи Гуехі… Я, якщо чесно, так і не запам’ятав👀Та й це не головне. Головне - що саме він повернув життя в О’Райлі. Не знаю, як і що він там робив, але наш тинейджер знову виглядає чудово. Як у старі добрі!🤩Далі - схил під номером 24.І я вже чую по рації, як деякі керівники інших груп планують телефонувати за тими номерами допомоги, що ми знайшли раніше📞Можливо, і мені час? Далі буде тільки важче.Оглядаю своїх хлопців… Ні. Ще рано.Загублений діф 🍺 Чат