- Бос, прокидайтесь, ми падаємо!- Сильно? — крізь сон питаю я.- Та не дуже…- Розбудіть, коли буде сильно😴

«Падінням» ми називаємо момент, коли час підйому на схил у нас довший, ніж в інших бригад. І цього разу ми справді проявили себе не дуже, м’яко кажучи. Мабуть, далося взнаки розслаблення після відносно легких попередніх підйомів. Але все це якось відійшло на другий план, бо я дивився на Бруну. А віндивився на мене…☄️

Той сон виявився віщим. Я тоді одразу набрав його - кілька секунд ішли гудки. І знаєте це відчуття, цей трепет, коли не розумієш, чи відповість людина на іншому боці телефону. Він відповів🇵🇹

Прибув першим же вертольотом. У зворотний бік попросився додому Філ. Не скажу, що я цього не очікував. Було видно, що йому трохи некомфортно після того, як до нас приєднався той темношкірий хлопець - Гей. Хоча він каже, що правильно Гехі, чи Гуехі… Я, якщо чесно, так і не запам’ятав👀

Та й це не головне. Головне - що саме він повернув життя в О’Райлі. Не знаю, як і що він там робив, але наш тинейджер знову виглядає чудово. Як у старі добрі!

🤩

Далі - схил під номером 24. І я вже чую по рації, як деякі керівники інших груп планують телефонувати за тими номерами допомоги, що ми знайшли раніше📞

Можливо, і мені час? Далі буде тільки важче. Оглядаю своїх хлопців… Ні. Ще рано. Загублений діф 🍺 Чат