Неочікувано добреНа каналі вже були дописи, де я зізнавався у коханні до книжок Алі Гейзелвуд. Водночас я казав, що доволі чітко усвідомлює, що це дуже ширпотребні книги із сумнівною художньою цінністю. Проте, здається, авторка дійсно прокачується. Якщо всі три попередні книги були написані буквально за одним шаблоном (хтось прочитав «Врятуйте котика!»), то «Шах і мат» значно виділяється на фоні попередників.По-перше, тут доволі високі ставки. Перші 30-40 сторінок незвично важкі, бо тепер проблеми головної героїні — це не якісь надумані пиздостраждання та клішований сексизм від наукової індустрії, а справді великі життєві виклики. Що ми маємо? Героїню, якій лише 18, але вона поводиться як цілком самостійна та доросла людина (попередні героїні авторки нагадували дванадцятирічних дівчат в тілі дорослих жінок); героїню, яка нарешті знає, що таке секс і не соромиться займатися ним заради задоволення; героїню, у якої дійсно важке та сіре життя. Тобто це відносно реалістична та жива персонажка. Звісно, це все ще в межах низької жанрової літератури, але навіть це відчувається, як помітний та жаданий ковток свіжого повітря.По-друге, ми маємо нову структуру сюжету. Нарешті головний романтичний інтерес з'являється не на першій сторінці й не займає 80% усього тексту. Другорядні персонажі все ще не дуже добре прописані, але тепер мають хоч якусь об'ємність. Сам сюжет простий, з купою кліше, нереалістичний, подекуди передбачуваний. Проте, тепер ти не можеш із впевненістю назвати усі сюжетні повороти книги ще на початку читання. Вірніше, можеш назвати більшість, але далеко не всі. Ну й сама структура сюжету куди складніша: набагато більше персонажів, локацій, подій та сюжетних гілок.По-третє, ми маємо більш-менш нормальний рівень драми. Вся ця тема з «— О боже, у мене помер батько; — О боже, а у мене здох дід, давай сосатись» все ще виглядає кумедно та не викликає ніяких глибоких емоцій. Але конфлікт про надмірне піклування над сім'єю, відсутність визнання та неможливість вписатись в очікування родини зроблений на диво добре. Варто повторити, що це все ще дуже низька жанрова література, але вже куди ближче до умовних «Бріджертонів», ніж до фанфіків з ao3 (з яких авторка й починала).Ну й лінія із подругою, яка вступила до університету, значно недотиснута, але все одно викликає емоції. Під час діалогу із мамою, Алі таки змогла змусити мене сплакнути. Висновок: треба читати. Книга настільки несподівано-негадано приємно здивувала мене, що з'їв її буквально за 5 годин.