Navíщo | Самотність має аромат білих хризантем.Вони не винні, що так сталося.Бо...

Самотність має аромат білих хризантем.Вони не винні, що так сталося.Бо колись кулі білих квітів були про несподіванку.Про перші квіти від однокласників.Про тата, що першим зранку в день народження вітає, витягуючи їх з газети прямо перед дверима.Та з часом хризантеми перекочували в інші руки.У дорослі стосунки.У партнерські жести.Вони з’являлися вчасно.Доречно.Правильно.Без шурхоту газети.Без тремтіння.Без ранкової сонної теплоти.А потім взагалі стали символом байдужості.Квіти, як знак done.Виконано.Жест, як звіт.Присутність, як форма.Галочка в календарі замість погляду.І запах уже не про свято, а про дистанцію, що росте тихо.Про близькість, яка ще стоїть у вазі,але давно не пахне теплом.Тепер гострий аромат прілого листя наганяє сумі викидає у космічну самоту.Бо самотність — це не коли нікого немає.Це коли є «разом»,але немає дотику.То може, самотність — це спосіб зникнути?Вимкнути звук.Згорнути пелюстки.Перестати чекатиСтояти рівно.Як осіння квітка,що витримує холоді більше ні про що не просить.P.S.Іноді тексти — це просто тексти.Аромати — просто аромати.Квіти — просто квіти.Не кожна хризантема має біографію.Не кожен рядок — зізнання.Є щось, що зачіпає.Є щось, що болить десь поруч.Але не завжди в кожному слові є я.