🔹 Голос, який каже: «Доведи, що ти варта»(третій допис із серії про нарцисичну травму)Він прокидається раніше за тебе. Шепоче:— Сьогодні маєш бути кращою.— Не розслабляйся.— Ти повинна виправдати їхні очікування.— Або хоча б не розчарувати. Він не кричить, не карає. Але змушує бігти. Працювати більше. Бути сильнішою. Не просити допомоги. Усміхатися. Бо десь глибоко — страх:> «Якщо я не доведу, що я потрібна — мене не помітять. Якщо не буду найкращою — перестануть любити». Ця частина часто виглядає успішною. Але вона втомлена. Їй ніколи не можна зупинитись. Вона не знає, хто вона — без функцій, без досягнень, без блиску в очах інших. І це боляче. Бо всередині — тиша. І голод. Той, що не наситити оцінками й аплодисментами.

🔹 Що ми робимо в терапії? Не забороняємо досягати. Я просто поруч — коли не виходить. Я поруч — коли вона боїться бути неідеальною. Коли вона вперше сідає і каже:> «Я втомилась. І я хочу, щоб мене любили — просто так». І тоді починає щось змінюватись. Не одразу. Не голосно. Але поступово ця частина вчиться знімати броню. І бути не тільки сильною — а й живою.#нарцисична_травма