Треба заслужитиКолись тобі сказали, що треба заслужити. Що любов, визнання, повага — це не те, що тобі належить за правом народження, а те, що треба вибороти. І ти вивчив це так глибоко, що тепер не можеш просто хотіти. Тепер кожне бажання треба виправдати. Як ніби в тебе постійно перевіряють квиток на право мати мрії, радіти випадковій радості, бажати більше, ніж мінімум. І ось, коли приходить той, хто хоче дати, просто так, без умов, ти завмираєш. Не віриш. Сумніваєшся. Питаєш себе: "А я заслужив? А чи можна мені? Чи не попросять потім розрахуватися за це?"Тобі важко прийняти турботу, комплімент, допомогу. Навіть від себе. Бо в голові вже давно засіла ця стара, як сам світ, формула: "Треба заслужити". А якби дозволити собі хоча б раз хотіти без виправдань? Пробувати без страху провалу? Отримувати без відчуття боргу? Це ж так просто. Але так важко, коли ти виріс із цими невидимими кайданами. І ось ти стоїш перед цією внутрішньою стіною, зібраною з "треба заслужити", і тягнешся рукою до того, що хочеш. Вперше не зціпивши зуби, не витискаючи з себе "достатньо доброго". Бо, може, вже досить доводити щось світу? Може, вже час почути себе?