Channel Navíщo - @lifeaboutwritting - №768
Тіло знає. Тіло пам’ятає. Тіло ніколи не бреше.Скільки разів ти ловила себе на тому, що втома вже стискає плечі, але ти все одно йдеш далі? Скільки разів твій шлунок стискався від голоду, але «ще трохи» перемагало? Скільки разів ти відчувала спрагу не лише у горлі, а й у житті, але все ж відкладала себе на потім?Але тіло не відкладає тебе. Воно поруч, воно не кидає. Воно подає знаки – тонкі, як тінь від пальців на стіні, або різкі, як грім у тиші. Воно хоче, щоб ти чула його.Коли ти зупиняєшся і вдихаєш глибше, ти даєш собі шанс почути: як дихають твої легені, як стукає серце, як тремтять пальці після довгого дня. Відчуваєш – де тепло, а де холод? Де затиснене, а де просторе? Де живе радість, а де втома?Опиратися на тіло – це як довіряти землі під ногами. Відчувати вагу власного тіла, дозволяти собі спертися, розслабити плечі, змінити позу, знайти зручність. Це нагадування, що ти жива.Якщо тіло просить руху – дай йому рух. Якщо воно просить тиші – загорнись у плед. Якщо воно хоче води – не залишай його спраглим. Бути уважною до себе – це не примха, а акт турботи. Це спосіб сказати собі: «Я з тобою, я чую тебе, я не залишу тебе без відповіді».Сьогодні – просто спробуй. Відчуй. І подякуй своєму тілу за те, що воно тут. З тобою. Для тебе.Що думаєш? Чи відчувається тут твоє тепло і підтримка?
63
25-03-29 20:15