Telegram statistics channel - @life_with_jesus

Виявляється, будь-який християнин, якщо він справді ходить з Богом і чує Його голос, має вміти пересувати своєю вірою цілі гори.Відразу ж відчув новий приплив сил та натхнення.Вирішив спробувати це на канцелярській скріпці. Поклав її на стіл і не мигаючи дивився на неї, подумки наказуючи їй зрушити. Безрезультатно. Гучним голосом наказав їй негайно переміститись.Тут якраз прийшов син.— Ти чого кричиш, тату? - поцікавився він.Ну, не міг я сказати йому, що розмовляю з канцелярською скріпкою! Сказав, що треную голосові зв'язки.- Навіщо? — шалено запитав він.— Не знаю, — відповів я, почуваючи себе справжнім ідіотом.Сьогодні ввечері ще раз спробував вірою зрушити скріпку. Взяв над нею владу, як сказано у книжці. Нічого не сталося.Сказав Богові, що відмовлюся від чого завгодно, якщо Він посуне її хоч би на сантиметр.Марно.Ну і що мені тепер залишається думати? Що я за християнин, якщо віри розміром із гірчичне зерно достатньо для того, щоб зрушити з місця цілу гору, а я навіть скріпку не можу пересунути?Із книги «Потаємний щоденник Адріана Пласа у віці 37 і 3/4 років від народження». У цій книзі автор з властивим йому гумором і самоіронією пише: «Якби мені ніхто не заважав, я міг би стати чудовим християнином!»

А ви знали?Коли кит помирає… це не кінець. Це початок.Тіло кита не плаває на поверхні вічно. Зрештою воно повільно, тихо опускається на дно океану.Це явище називають “падіння кита”.І там, у глибинах, відбувається щось дивовижне.Тіло одного-єдиного кита стає прихистком життя.Протягом десятиліть воно живить сотні морських істот: акул, крабів, дрібних падальників і унікальні форми життя, яких не існує більше ніде.З однієї смерті народжується ціла екосистема.Із смерті проростає життя. Тихе. Рясне. Святе.Але є й більше.Упродовж усього життя кити поглинають вуглець із атмосфери.І коли вони помирають та занурюються на дно, цей вуглець іде разом із ними, де залишається замкненим на століття.Навіть після смерті вони допомагають охолоджувати планету, що нагрівається.Навіть у тиші — захищають нас.А поки вони живуть… співають.Не словами, а звуками настільки потужними, що можуть долати тисячі кілометрів під водою.Матері співають своїм малятам.Деякі групи згадують тих, кого втратили.Інші чекають тих, хто залишився позаду.Їхні пісні — це не просто комунікація.Це зв’язок.Серце синього кита — розміром із невеликий автомобіль.І коли він занурюється у найбільші глибини…воно б’ється лише двічі на хвилину.Наче шепоче нам:Зберігай спокій.Пірнай глибше.Рухайся граційно.Колись моряки боялися китів, як чудовиськ.Сьогодні ми знаємо правду:Вони — лагідні гіганти.Охоронці океанів.Носії пам’яті.Так само, як слони навчають співчуття на землі,кити шепочуть його у воді.І обидва види показують нам:Велич не кричить.Вона співає. Веде.І коли приходить час… віддає себе, перетворюючись на щось ще більше.

Притча про Суддю та Суд Вищий Якось уночі одному впливовому судді наснився дивний і тривожний сон. Перед ним постала жінка з палаючими очима. У її погляді було стільки болю та рішучості, що в судді по спині пробіг холод. Вона тихо, але ясно сказала:- Якщо ти забереш у мене сина, я заберу твоє життя. Суддя прокинувся в холодному поті, серце билося, як у загнаного звіра.Він спробував відмахнутися від сну, списавши все на втому, але внутрішнє занепокоєння не минало. Треба сказати, що цей суддя вже давно перестав бути служителем справедливості. Разом із прокурором вони вибудовували темні угоди. За гроші покривали злочинців, а тих, хто був ні в чому не винний, відправляли за ґрати. Закон був лише вивіскою. Його справжня віра — у золото та владу.Наступного дня він, як завжди, прийшов до зали суду. Усміхаючись своїм думкам, він уявляв, як купити нову машину на ті гроші, що отримає сьогодні, за обвинувальний вирок черговому невинному. Молодого хлопця підставили. Він був єдиним сином бідної жінки, її єдиною надією. Але судді це було байдуже, до певного часу. Коли до зали суду увійшли сторони, суддя підняв очі, і його серце завмерло.На лаві сиділа та сама жінка зі сну. Він ніколи не бачив її раніше, але впізнав одразу. То була вона. Її погляд пронизав його наскрізь. Судді стало важко дихати. Він згадав її слова. Все всередині кричало про страх. Не перед законом, а перед тим судом, від якого не сховаєшся ні за мантією, ні за грошима. Перед Божим судом.Руки його тремтіли, коли він виносив рішення. Вперше за багато років він сказав правду. Звинувачення визнано неспроможним. Підсудний вільний. Жінка не вимовила жодного слова. Вона просто подивилася на суддю. І в її погляді було не полегшення, а прощення. З того дня суддя не брав більше хабарів. Він знав: «Життя можна купити в людей, але не в Бога».

Немилосердний боржник був винен царю 10 000 талантів – найбільша цифра яку знала давньогрецька мова. (Звучить вона як myrias – міриада і означає приблизно те саме, що й Українською – кількість яку не можливо порахувати.)Талант – одна з античних одиниць маси. Його вартість дорівнювала вартості відповідної ваги коштовного металу. Наприклад, Гомер говорить, що Ахілес дав пів-таланта золота Антілоху як винагороду. Вага таланту дорівнювала вазі води, достатньої для того щоби наповнити амфору. Зокрема, грецький талант – 26 кг. (57 фунт), римський талант – 32,3 кг. (71 фунт), єгипетський талант – 27 кг. (60 фунт), а вавилонський талант 30,3 кг. (67 фунт). Античний Ізраїль початково прийняв вавилонський талант, але іще до часів Христа зкорегував його вагу до 58,9 кг. або 130 фунтів.10 000 талантів – на ті часи астрономічна цифра. Для порівняння, Йосиф Флавій говорить, що сумарний річний податок Юдеї, Самарії та Ідумеї у 4 році до Р.Х. складав 600 талантів.Один талант коштував 6000 динаріїв. Якщо один робочий день (працівника виноградника) коштував один динарій, щоби заробити 10 000 талантів треба 200 000 років відкладати усе зароблене.

Якось у Ватикані відбувалася зустріч святого Папи Івана Павла II і, на той час, головного рабина Ізраїлю Меїра Лау. Під час дружньої бесіди рав Лау розповів Папі хвилюючу історію.У ній ішлося про те, як після Другої світової війни молода жінка-християнка звернулася до свого священика за порадою. Вона зі своїм чоловіком врятувала під час війни маленького єврейського хлопчика, якого батьки передали їй в руки перед тим, як їх схопили і відправили в концентраційний табір.Батьки хлопчика зникли в нацистському пеклі, але до цього вони мріяли, що майбутнє хлопчика буде пов'язано з Ізраїлем, тому й просили її про це. І от, перед жінкою-християнкою постала проблема: з одного боку, вона зобов'язана була виконати волю батьків дитини, з іншого – їй дуже хотілося залишити дитину у себе і охристити її. Жінка отримала від священика моментальну відповідь: вона зобов'язана поважати бажання батьків…Ця історія дуже зацікавила Папу. Але вона вразила його ще більше, коли рав Лау сказав: «Ваша Святосте, цим священиком були ви... А цим хлопчиком-сиротою був я...»Святість не буває однобокою…

Відмінність розумного від дурня Одного разу Учень прийшов до Вчителя і запитав: — Вчителю, чим розумна людина відрізняється від дурня? Був тихий сонячний ранок, Учитель пив зелений чай і вдавався до роздумів про сутність вічності. Однак заради Учня він відставив піалу з недопитим чаєм, припинив свої міркування, підвівся і повів Учня за собою. Вчитель привів Учня до гори, до того її схилу, де нещодавно був невеликий обвал, і біля підніжжя гори лежало каміння різної величини. І Учитель сказав Учневі, щоб той відніс усе каміння на вершину гори. Каміння було багато, і Учень носив його цілий день, а Вчитель сидів у тіні дерева і читав працю великого філософа. Учень дуже втомився, але до заходу сонця він нарешті перетягав усе каміння. Він підійшов до Вчителя, сповнений гордості за виконану роботу і запитав: — Учителю, тепер я можу дізнатися відповідь на своє запитання? — Ні,— похитав головою Учитель,— ти ще не готовий. — А навіщо треба було тягати все це каміння? – нарікав Учень. — Ось, — підняв Вчитель вказівний палець, — Розумна людина поставила б це питання до того, як почала його тягати.

Справжня зміна приходить через любов, милість та добрий приклад, як навчав Христос.Засуджувати легко, але Христос закликає нас до більшого: до розуміння, співчуття і любові. Ісус у Євангелії від Луки не лише зцілює жінку, яка з страждала від хвороби 18 років, а й захищає її гідність, коли інші (книжки і фарисеї) готові були поставити її страждання нижче за дотримання зовнішніх правил.Що робити замість осуду?* Пам’ятати про власні гріхи. Як говорить Христос в іншому місці: «Хто з вас без гріха, нехай перший кине камінь». Замість того, щоб засуджувати інших, варто чесно подивитися на своє серце.* Навчитися милосердю. Коли бачимо помилку ближнього, спробуймо зрозуміти його мотиви або обставини. Милосердя перемагає осуд.* Діяти з любов’ю. Якщо дійсно потрібно вказати на помилку, робімо це не з докором, а з бажанням допомогти ближньому змінитися.Засуджувати може кожен, але набагато важче навчитися любити, як любить Христос. Він закликає нас не шукати приводу для критики, а бачити потреби ближнього і простягати руку допомоги. Бо саме в милосерді, а не в засудженні, виявляється наша віра і любов до Бога.〰️〰️〰️Все буде 🇺🇦

Одного дня в затишну заячу нору заповзла змія. Зайці злякано притислись до стіни — ще ніколи у їхньому домі не було такої гості. Але змія зашелестіла м’яким голосом:— Не лякайтесь мене… Я дуже самотня. У мене зовсім немає друзів, і я щиро прагну тепла. У мені — вікова мудрість, якою хочу поділитись.Зайці насторожено перезирнулись, але дали їй шанс. Вони слухали її байки й легенди, її тихий, заворожуючий шепіт. Вона говорила, як філософ… А потім — вжаливши одного з них — зникла.Наступного вечора знову приповзла.— Не проганяйте мене, — просила. — Ви ж знаєте, я — змія. Мені складно не жалити. Але я намагаюсь. Друзі повинні приймати одне одного з усіма недоліками, чи не так?Зайці вагалися, але знову повірили. І знову — розмови, історії, лагідність… І знову — вжалила.На третій день нора вже була закрита каменем. Змія обвивалась довкола, шипіла, каялась, шепотіла обіцянки змінитись, просила лише ще один шанс. Але з нори ніхто не вийшов.— У цьому світі для тих, хто мислить глибше — не залишилось місця! — з гіркотою прошипіла і поповзла у темряву.Бо іноді отруйні створіння прикриваються красномовністю, називаючи себе мудрими і неосяжними — лише для того, аби знову і знову боляче жалити.Не забувайте: якщо хтось ранить вас знову й знову — навіть під маскою щирості, навіть з блискучими словами і глибокими цитатами — не пускайте його більше до свого серця. Навіть якщо вам здається, що бути добрим — це терпіти.

Я прийняв рішення: чим більше я впадаю в депресію, тим сильніше прагнутиму Бога. Чим сильніше буря проти мене, тим старанніше я шукатиму Ісуса.І ось мій досвід: не вогонь змінює вас, а пошук Бога у вогні.Дехто проходить через бурю і стає жертвою — вони збиваються зі шляху. Але якщо ви шукаєте Бога і слухаєте Його, Він перетворить вас у бурі і сформує згідно зі своїм задумом для вашого життя.Ось образ, який Господь показав мені, коли я переживав горе, депресію та втрати. Він узятий із першого розділу послання ап. Якова.Чи бачили ви колись вітрильник, що сильно нахилився над водою? Його головне вітрило нахиляється далеко убік, тому що він ловить вітер, намагаючись йти прямо назустріч бурі. Чим сильніше він нахиляється, тим більше він пливе в бурю.І Господь сказав мені, що якщо я зможу вловити силу вітрів, що дмуть проти мене — горе, смуток, втрати, депресію — хоч вони хотіли поховати мене, я зможу використати їх, щоб просуватися прямо в бурю.Він нагадав мені слова Якова про те, що я не буду подібний до хвилі, що носиться по воді. Натомість я буду цілеспрямованим, а не вагаючимся, коли прямую до Нього.©️ Боб Сордж

В одному селі жив благочестивий священник. Він не шукав слави, не вимагав шани, а просто служив людям – молився за них, утішав у скорботі, навчав Божої правди. Але були ті, хто шанував його лише за рясу, і ті, хто бачив у ньому лише людину.Якось до храму прийшли двоє чоловіків. Перший підійшов, низько вклонився, поцілував руку й урочисто сказав:— Отче, я глибоко поважаю вас! Ви – свята людина!Другий просто підійшов, глянув у вічі й мовив:— Отче, я вас слухаю. Навчіть мене істини.Минув час. Перший чоловік, який так щиро вихваляв священника, одного дня почув чутки про нього. Він змінив ставлення, почав говорити погане й навіть перестав ходити до храму.Другий же продовжував приходити, слухати, вчитися й рости духовно.Священник усміхнувся та сказав до своїх учнів:— Ось у чому різниця між людською похвалою і справжньою повагою. Той, хто поважає лише образ, може легко змінити думку. А той, хто шукає істину, залишиться поруч навіть тоді, коли інші відвернуться.І промовив Христові слова: "Хто має вуха, нехай слухає!" (Мт. 11:15).Мораль:Справжня повага – це не красиві слова, а відкрите серце, готове чути, вчитися й змінюватися.(Взято з сторінки «Не хлібом єдиним»)