​ВіслюкБатько з сином і віслюк йшли по вулицях жаркого полуденного міста. Батько сидів на віслюкові, а син вів його за вуздечку.— Як ти можеш ліниво сидіти на віслюку, коли бачиш, що хлопчисько зовсім вибився з сил? — гнівно запитав перехожий.Батько прийняв його слова близько до серця. Він зліз з осла і посадив сина. Скоро зустрілася їм інша людина.— Як не соромно! Малий їде верхи, як султан, а його бідний старий батько біжить слідом!Хлопчик засмутився і попросив батька сісти на вілючка позаду нього.— Люди добрі, бачили ви де-небудь подібне? — заголосила жінка під чадрою. — Так мучити тварину! У бідного віслючка вже провис хребет, а старий і молодий ледарі сидять на ньому, начебто він диван.Батько і син, осоромлені, злізли з осла. Але наступний зустрічний став насміхатися над ними:— Чого це ваш осел нічого не робить, навіть не везе кого-небудь з вас на собі?Тоді батько сказав, поклавши руку на плече сина:— Щоб ми не робили, обов'язково знайдеться той, хто буде іншої думки. Я думаю, ми самі повинні вирішувати, як нам подорожувати.