Ми дедалі частіше виховуємо дітей не з відчуттям належності до власної спільноти, а з переконанням, що найважливіше — пристосовуватися до мінливих мод і суспільних очікувань. Замість того щоб передавати цінності, які сформували нас самих, ми починаємо ставитися до них як до чогось сороміцького.

Я волію жити в цій нібито відсталій і провінційній реальності, але почуватися в безпеці. Я волію бути, а не лише мати. Я волію світ, у якому людина важливіша за гроші, родина — за комфорт, а повага — за популярність.

Щодня до нас надходять нові тривожні повідомлення: затримання, насильство, агресія та кривда, заподіяна іншим. Кількість затриманих із ножами у справі, яка сколихнула громадську думку, має спонукати нас запитувати про причини того, що сталося, і про те, що ми можемо зробити, аби подібні ситуації не стали нашою повсякденністю. Потрібно поглянути на власні рішення та бездіяльність.

Ми дозволили відібрати в нас родину, замінивши її ілюзією щастя тут і зараз. Ми женемося за комфортом, грошима та новими матеріальними благами, переконані, що саме в цьому полягає добре життя. У цій гонитві ми втрачаємо те, чого не можна купити, — міцні зв’язки, близькість, взаємну повагу та відповідальність за ближнього.

Діти потребують стабільності, близькості й дорослих, на яких можуть покластися. Їм потрібен дім, де вони вчаться любові, поваги, чесності та відповідальності. Їм потрібні батьки, які розуміють, що виховання вимагає часу, залученості та послідовності.

Недостатньо нарікати на світ, якщо ми самі не хочемо змінювати те, що відбувається в наших домівках.

Візьмімо у власні руки долю наших родин і наших дітей. Не замінюймо виховання вседозволеністю, вимогливість — комфортом, а цінності — матеріальним достатком. Не дозволяймо інтернету виховувати наших дітей, а школі — боятися вимагати від них належної поведінки. Повернімо родині її значення, школі — авторитет, а цінностям — належне місце в повсякденному житті.

Прогрес, який досягається ціною родинних зв’язків, відчуття безпеки та поваги до ближнього, має свою ціну. Її сплачують діти, родини й усе суспільство.

Майбутнє України починається в наших домівках і школах — із цінностей, які ми сповідуємо, відповідальності, яку беремо на себе, та людей, яких виховуємо для наступних поколінь.

«Якою буде наша держава, такими будуть і ті, кого вона виховає».

Яким буде теперішнє виховання наших дітей та молоді, - такою буде завтрашнє майбутнє України.