Telegram statistics channel - @lichtwarts

Авангард зустрічає новий 2026 рік. Виклики цього року не стали нам на заваді.Наш стрій зростав і ширився простором — від армійських структур та підрозділів до нових осередків і цивільних ініціатив.За цей час ми приймали бої та нищили противника на різних напрямках — від Харківщини й Бєлгородщини до Добропілля та Запоріжжя. Авангардисти тримали позиції в населених пунктах, у посадках і міцно стояли на своїй землі.Упродовж року було повноцінно сформоване молодіжне крило та масштабований тил. Багато молодших братів Авангарду здобули інтелектуальний і фізичний розвиток, отримали цінні навички з військової справи й вирушили до лав Збройних сил та в бойові осередки АКС. Пройшовши через жорна кривавих визвольних змагань, учорашні активісти стануть досвідченими лицарями.Протягом цього часу нам вдалось повністю охопити весь спектр діяльності цивільного крила — ми провели величезну кількість різних військових вишколів, походів найкращими місцями України, лекцій і тренувань.Наш орден став міцнішим, але й зазнав великих втрат — за пролиту кров наших побратимів ми помстимося трикратно.Пам'ятаємо всіх загиблих Авангардистів: Волк, Грек, Деймос, Шкіпер, Булінь, Чужий, Грей, Карабас, Люц, Ульв, Олекса, Ростов, Рембо, Гром, Чечен, Маріо, Дум, Француз, Смішний, Кача, Опера, Ромашка, Дяк, Арджуна, Лоуренс, Кельвін, Адвокат, Козирь — ПРИСУТНІ.

🇷🇴 «Молодь є факелоносцями нашого руху, запалюючи вогонь пристрасті та рішучості в серцях своїх співвітчизників. Завдяки своїй єдності та відданості вони викують нову еру сили, порядку та процвітання для нашої нації!» Сьогодні 126-та річниця від дня народження видатного румунського політичного діяча, відданого націоналіста та лідера «Залізної гвардії» — Корнеліу Кодряну. Народився 13 вересня 1899 року в місті Хуші, Румунська Молдова. Народився тоді, коли його країна повнилася різносортними пройдисвітами, шахраями та шкідниками, які отруювали її зсередини, грабуючи народ та розкрадаючи бюджет. Народився тоді, коли його країна потребувала залізної руки, а отримала Залізну Гвардію.Кодряну успішно закінчив початкову школу, у 1912—1916 роках навчався у військовому ліцеї в Менестіря-Дялу. Потім вступив на юридичний факультет у Яссах. Під час Першої Світової війни, коли його батько пішов до армійських лав, він втік з дому до військової частини, де той служив. Але через малий вік йому відмовили в усіх військових підрозділах, до яких він намагався вступити. У 1917—1918 роках навчався у Військовій піхотній школі. Пізніше навчався у Берліні та Йені.В наступні роки доля познайомила Корнеліу з рядом правих діячів, спільно з якими він утворить організацію, яка протистояла лівим радикалам на вулицях, а згодом переросла і в повноцінну партію, яка вже у 1926 році спромоглася отримати 120 000 голосів та 10 депутатських мандатів. Втім, через розбіжності, у 1927 році Кодряну полишає партію, протестуючи таким чином проти її нерішучості та внутрішньопартійного інтриганства.З 1924 року Кодряну поступово творить власний Легіон — організаційну структуру орденського типу, яка базувалася на традиціоналістстично-консервативній ідеології, лицарській традиції та правому містицизмі. Основною ідеєю легіонерів було формування якісно нової нації для керування країною. Кожен легіонер мав жити з відчуттям внутрішнього зв'язку між минулим та майбутнім свого народу.У Легіоні ж з самого початку його створення активно практикувалася традиційна фізична праця в сільській місцевості, а також надавалася матеріальна та моральна допомога людям, які займалися фізичною працею. Легіоном було також засновано успішні мережі ресторанів, бакалійних лавок та майстерень, за рахунок доходів з яких фінансувався відпочинок для дітей з бідних сімей.Всередині Легіону також була утворена легендарна бойова структура під назвою «Залізна Гвардія». Її члени брали участь у війні в Іспанії 1936 року на боці франкістів. А за період 1924—1937 років легіонери здійснили 11 вбивств, переважно з політичних мотивів. Сам же Кодряну з 1931 року — депутат, а в червні 1932 за партію легіонерів проголосувало 70 674 виборці.30 листопада 1938 року боягузливим румунським монархом Карольом II був виданий роковий наказ. Кодряну та 13 його соратників за наказом були заарештовані та підло страчені не маючи зброї в руках у безлюдній сільській місцевості. Стагнаційний режим, який не міг впоратися з викликами 20 століття, між новим життям та подальшою стогнацією обрав друге, позбавивши Румунію шанса на національне відродження.☠️ @vallholl

Новими законами солдат хочуть затягнути. А от, до прикладу, Романа "Топаза" Євчуна, командира 78 полку ДШВ, і по сумісництву алкоголіка та наркомана – ні. Його дружбана, Павла Чорія, який минулого року був командиром 1 десантно-штурмового батальйону 78 полку – теж ні, незважаючи на те, що він теж поціновувач алкоголю та наркотиків.Зрозуміло, що їх психонавтична активність дуже сильно впливала на ефективність підрозділу, настрої в ньому та втрати під час виконання погано спланованих цими двома психонавтами завдань. Не покарають ніяк і ні за що також і генерала Шандора - брата по розуму Содоля, тільки не в морській піхоті, а в ДШВ.А покарають умовного Миколу Петренка, який сидить по 100 днів на позиціях, під керівництвом нового командира 1 ДШБ 78 ОДШП (Чоріка таки зняли з посади, але пішов на підвищення - в керівний склад якоїсь бригади). Тож виходить, що молодь з країни їде за кордон. Переводитись в толкові підрозділи через СЗЧ заборонили. Некомпетентних командирів – досі на підвищення, нагородження і тд (до речі, згаданий Євчун - повний кавалер Богдана). А солдатам - ще нестерпніші умови. Повне доброго вечора ми з України!

⚡️Андрій Білецький: Третій армійський корпус стримав наступ росіян на останньому рубежі ДонбасуСтворений навесні Третій армійський корпус проводить масштабну оборонну операцію на Боровському й Лиманському напрямках. Попри значну чисельну перевагу ворога, підрозділи дають ефективну відсіч.«Наш плацдарм — це останній рубіж оборони Північного Донбасу і Харківщини. Корпус тримає близько 150 км — це приблизно 12% або 1/8 від усієї протяжності фронту. Можна сміливо стверджувати, що Третій корпус вже впливає на перебіг цієї війни», — командир корпусу, полковник Андрій Білецький.У цих боях корпус уже діє як єдиний бойовий механізм і продовжує масштабуватися, залучаючи нові підрозділи. Ми створюємо структуру, здатну ефективно вести війну і визначати її нові правила. Відкриваємо тисячі бойових і небойових посад: ППО, дрони, РЕБ, медицина, зв’язок, ремонт, логістика та інші критично важливі напрямки. Знайди своє місце зараз!Відтепер це офіційний канал Третього армійського корпусу та його підрозділів — приєднуйся!Третій армійський корпус | Instagram | Facebook | YouTube | ab3.army | TikTok | Підтримати 🇺🇦

Це відео опублікували на каналі ОК Захід. На відео – візуалізація якогось страшного сну, версія України, яка не варта жодної краплі крові, що нині проливається.Виглядає відео, як російське ІПСО, але ж виявилось, що воно створене Львівською міською радою та Львівським ТЦК. «Чи ввійде Україна в Європейський Союз? Чи матимемо євро і шенгенську зону?»Ні, дякую. Вступай в АКС, а не НАТО і ЄС. За здорових умов, в східно-центральній Європі має постати Балто-Чорноморський оборонний блок на чолі з Україною. «Чи стане українська армія основною потугою НАТО?»Бутафорської структури, яка дає Україні снарядів менше, ніж КНДР Росії? «На якому морі проводитимуть відпустку наші сім’ї і під захистом яких кораблів перебуватимуть?»У всесвіті авторів відео - на Львівському, вочевидь, якщо за Україну воювали б прихильники лібералізму та лівих цінностей. Також, всім нам відома ситуація на фронті, тож це питання виглядає як насмішка. «Як виглядатимуть наші міста через 20-30 років?»Із сучасними тенденціями - як постіндустріальні помийки. Гидь та сором. Ще й показана родина якихось новіопів, чисто по московсько-євразійсько-глобалістським лекалам. І це все при тому, що московити активно займаються заміщенням українського населення окупованих територій на якихось чужинців. Автори відео – вороги українства.

Коли я навідав його батьків, мені в очі впала фотографія, де йому приблизно 17 літ, це десь 2011-12 роки. На фотографії він в футболці з написом «Triarii». Це — свідоцтво, що ми були вже побічно знайомі до нашої першої зустрічі в Києві: він купив цю футболку в магазині мерчу, яким я опікувався.Деймос виріс на читанні контркультурної літератури та слуханні андеграундної музики. Мартіал індастріал, дарк фолк, правий блек метал — все це було пов’язане зі спадщиною проклятих суспільством поетів, бойовиків та політиків. Шпенглер, германська міфологія Гріммів, Евола, Генон, оповідки про барона Унгерна, саги про націонал-революціонерів 20-то століття. Ніцше, археологія та казкова Еллада.Я слухаю твір «Europa» гурту Triarii. Він про «стиль маршової колони», за влучним виразом Юрія Липи. На спадок нашому поколінню не лишилося Європи-Імперії, Європи — країни 400-мільйонів чоловік. Нам лишилася її слабка та — жахлива у своїй слабості, тінь. Україна 2000-х не лишилася осторонь загального розпаду Заходу — важка задуха сповнювала повітря тих років, коли ми були юнаками. Совок пройшовся катком по народних традиціях, а західний світ додатково шліфанув суспільство своєю пластмасовою пустотою. Телевізорні скакуни розповідали та співали про суспільство споживацтва та несправедливої рівності, в якому уживалися найбридкіші форми виродження людської особистості та шанування травневих совєтських свят. Світ, про який можна було сказати:«This is my kingdomThis is my chosen oneThis is my queenOf ascension and decline»— ми могли уявити лише в своїх мріях. Ми жили в пустелі!Мої однолітки тих домайданних років, в кращому випадку, мріяли стати менеджерами та програмістами, чи взагалі обслугою західних економік. Його однолітки — в селищі Драбів — мабуть, теж щось таке, або гірше: це був світ без об’єму, глибини та перспективи, в якому ніхто не хотів стати лицарем. Офіційне дорослішання було пов’язане із проходженням по ступенях деградації, діти виглядали набагато чистішими особистісно за старших. Світ нудних та втомлених дорослих, яким ще за молодих літ запропонували навіть не чесний труд, а лиш біготню білки в колесі. Повноліття маячило державним дозволом курити, п’янствувати та безсенсовно вчитись в університеті, чи тягнути лямку в армії зі скетчів Притули в «Файній Юкрайні». Ніцше казав, критикуючи Дарвіна, що закони інерції та статистика вирівнюють спалахи геніальності, вияви вищості та елітарності людської особи; справжня еліта — завжди «невчасна» та незручна, гіганти неугідні поколінням карликів. Цілком неприродня та штучна сучасна цивілізація теж активно працювала над нищенням всього видатного, тому серед живих людей зразків для наслідування майже не було, можна було прагнути бути схожим лиш на тих, хто позирав на нас зі сторінок книжок, що ми читали. До 2014-го ми були солдатами невидимої війни, жителями сутінкового світу мрій, що відлунював в ту нудну «полуденну» дійсність розбитими головами опонентів у вуличних бійках, графіті з Ідеєю Нації на стінах мусорських відділків та загравами палаючих ватр на вишкільних таборах у лісах та посадках. Десь далеко на Сході, на Холодній Горі сидів ув’язнений Провідник українських націонал-революціонерів. В нашому житті не було сподівань, тільки мрії та віра.Ми жили серед страшної задухи.

Поміж густих лісів Холодноярщини, на землі, просякнутій кров'ю боротьби, серед скіфських, русинських та козацьких курганів, ми зустріли Літнє Сонцестояння.Ця земля століттями виштовхувала наверх, до тріумфів, хвилі поколінь української військової еліти. 21-го червня Авангардисти з бойових підрозділів зібралися разом з родичами загиблих лицарів Авангарду, пораненими ветеранами Авангарду, цивільними помічниками, волонтерами, молодшим крилом організації та з друзями Авангарду з інших організацій. Сонцестояння — тріумф непереможного Сонця і чарівна мить єднання з усіма попередніми поколіннями найкращих людей нашої землі. День почався сильним дощем, та в час зустрічі, ніби на милість вищих сил, хмари розвіялися. Пообіді, весь день нас тішили теплі промені сонця, в світлі яких і проходило подальше дійство. Наша ватра палала біля давнього гайдамацького ставу, посеред дубового гаю. Погляд на життя через призму Традиції — завжди символічний: цей вогонь як пов'язує нас с вищими силами, так і символізує вогонь життя нашої Нації, що не має перериватися ніколи. Згідно з давніми обрядовими іграми, учасники святкування Сонцестояння стрибали через ватру та купалися в ставі. Наступного дня ми відвідали Мотрин Монастир — центр Колівщини та Холодноярського повстання, де Максим Залізняк, а потім отамани перших визвольних змагань свого часу мали свій військовий штаб, і де колись справжнє українське священство, ще пов'язане в ті часи із вищими силами, надихало козаків на відвоювання України. Відвідали могилу головного отамана Холодного Яру Василя Чучупака у с. Мельники, а потім — могилу друга Авангарду, командира Фрайкору Георгія "Жори" Тарасенка; далі тисячолітній дуб на хуторі Буда та с. Жаботин — купалися там в ставку, де свого часу любив прохолодитися у спекотний день Максим Булінь.Ми завжди маємо пам'ятати про свою належність до органічного, природнього порядку, що втілюється в космічних ритмах і циклах. Нехай палає вічно вогонь життя українства, на славу наших великих предків!

Минулої осені, коли ми мали переводитись з 78 десантно-штурмового полку через заміну там командування, я звернувся по допомогу одночасно до двох підрозділів: до НГУ Азову та до 3 штурмової. Я особисто, і декілька моїх побратимів, були готові воювати взагалі під чорним прапором, аби в нормальному підрозділі.Командир НГУ Азову відмовив через якісь формальні причини, а до того ж, окрім активної реакції та спроби допомогти з боку декількох бійців підрозділу, яких я особисто знаю, ми зіштовхнулися з ігноруванням нашої проблеми. Командир 3 штурмової бригади, Андрій Білецький, в свою чергу, майже одразу, як вийшов на зв'язок, погодив наш перехід до підрозділу. Після чого друг Фока, попередній командир 1 штурмового батальйону, ледве дізнався про наш перевод, вийшов на мене та запросив в свій підрозділ, і вже за декілька місяців я з моїми побратимами знаходився на позиціях в складі 1 штурмової роти. Командування 3 ОШБр доклало особистих зусиль тоді, аби допомогти нам перейти до них.Та подія для мене визначила чисто організаційне питання - хто готовий допомагати у скрутній ситуації.Вдруге я зустрів дивні метаморфози, що сталися керівництвом НГУ Азову, коли в квітні сталась відмова керівництва Могилянки у проведенні нашої лекції про воїнський героїзм. Тоді усі праві країни долучилися до бойкоту керівництва Могилянки: на нашу підтримку висловився Дмитро Корчинський, Карась, Залізняк, взагалі усі. Майже. І от Владислав Дутчак та азовське керівництво тоді ж вирішує відкрито співпрацювати з НаУКМА та проводить там декілька лекцій. Незважаючи на те, що до нього зверталися люди з інших націоналістичних підрозділів, не тільки з 3 ОШБр, з приводу загального бойкоту та неприпустимості легітимізації дій Сергія Квіта та ліваків. Окрім цього, дивні речі відбулися з публічною позицією керівництва НГУ Азову. По-перше, ще давно я звернув увагу, що Богдан Кротевич в інтерв'ю соромився (?) на питання про політичні погляди просто сказати що він націоналіст, і замість цього почав казати щось невиразне. Інші - те саме: в чому проблема хоча б не відмежовуватися так явно від Правиці? По-друге - навіщо переписувати історію підрозділу так, аби не було "гострих кутів"? Це для кого взагалі такі речі - спадкоємність від Патріоту України, попереднє командування, ідеологія - гострі кути? Я завжди проти розбрату. Але головна проблема - насправді не в організаційних непорозуміннях: людська натура така, що люди завжди мають суперечки, сваряться та миряться. Головна проблема - в тому, що хтось хоче зробити з Азову зручних героїв. Не можна відступатися від платонівського примату Духу над Матерією - тобто від Правиці, від її нинішнього вияву у формі Націоналізму - єдиного можливого життєдайного світогляду для сучасної України. Нація може справді мобілізувати свої сили аби відродитись лише якщо її веде такий світогляд. Я не можу підтримувати того, хто відступається від нього, та ще й у ненависті лівих проти Правиці та нації підтримує своїм авторитетом лівих, аби здаватися комусь зручнішим. В Азові дуже багато правих бійців, я впевнений що він загалом досі на них і тримається. Та не дайте зробити його зручним для ліберального комсомолу і втравити підрозділ у чвари з правими побратимами.

Вирішили зробити футбольний матч пам'яті загиблих побратимів – адміністрація стадіону вагається, не хоче давати в користування під нього центральний стадіон, дає занедбаний. Хочемо створити на університеті пам'ятну дошку на честь визначного інтелектуала, що учився в університеті, і загинув в 2022 на штурмі села – адміністрація університету проти, пропонують зробити єдину дошку з прізвищами усіх студентів. Хочемо створити дошку пам'яті іншого загиблого побратима-штурмовика на іншому університеті – те ж саме. Хочемо провести зустріч поранених ветеранів та молоді в одному київському музеї – адміністрація сумнівається та ігнорує. Хочемо провести лекцію, присвячену воїнському героїзму, в відомому університеті – адміністрація забороняє через ідеологічні розбіжності. Дякую, щиро дякую українському суспільству! Пам'яті загиблих – цитату з пісні Степана Гіги на незрозумілій дошці оголошень, і площу Джона Леннона (видатного українського співака, який віддав життя за нашу націю) в прифронтовому місті. Воюйте, хлопці, ми вас шануємо.

Цікаво от що – ті смішні люди, які «не проти/за здоровий український націоналізм», але «проти "ультраправих"» – і взагалі використовують до сучасних націоналістів подібні кліше – "непозбувні книгочитуни" усі ці, Квіти‌, Андрющенки, Остапи Євразійці, а головне – їх паства та обмануті ними люди: вони взагалі усвідомлюють, що написано у книжках Юрія Липи (річницю якого не так давно відзначали постами в інтернеті), Дмитра Донцова (про "ідеологічний портрет" якого Квіт власне книжку написав свого часу, і посилається на нього в інтерв'ю 2021-го року), Дмитра Мирона "Орлика" (провідного ідеолога ОУН-б/р) та інших визначних представників українського націоналізму? В них навіть вірші абсолютно незручні для сучасних лівих та ліберах. Там же в їх творах усюди заборонені для цієї публіки слова та "наративи". Сам настрій ОУНівців (якщо не брати до уваги єретичний Третій Збір ОУН(б) та двійкарів усіляких) – це ж те, що ненавидять у сучасних націоналістах українські ліберахи. Їх поети та ідеологи – це Тичина, Сосюра та інші подібні тіпи. Ото й хай би не лізли та визнали б уже, що вони просто ненавидять українських націоналістів та цю ідеологію. Так лізуть же, мімікрують, не володіючи матеріалом – або володіють, свідомо брешуть та спотворюють.