З плівок Міндіча зрозуміло, що їх фігуранти – як явні, так і ті що лишаються за лаштунками – це напівграмотні дебіли, які при тому примудряються щось красти, кудись проштовхувати людей, робити оборудки. І мають вони для того два ресурси: 1) зв'язки; 2) наглість та віра в особисту безкарність. Це не орден, не секта, не щільний стрій змовників – це просто скуф-тусовка ділків та крадунів. Коли римляни воювали з Карфагеном – вони зіштовхнулися з дуже злими та жорстокими торговими елітами, фінікійською олігархією. Але тих спаювала воєдино сатанинська віра зі спалюванням дітей та поклонінням страшним ідолам. А ці – просто плебеї. Хоча хтозна – хто такий "Господь", згадуваний деякими фігурантами плівок...Історично, у справжньої військової аристократії, на противагу "якостям" цих дебілів, була на озброєнні здатність особисто застосовувати силу, на харизмі вести за собою, та здатність ризикувати, ставлячи життя на кон. Смак крові – проти "гроші не пахнуть". Хтозна, що чекає на Україну в майбутньому. Але нічого таємничого під покровом самозваної "легітимності" та регулярного демонстрування "ваги" зв'язків – немає, а є – вороваті плебеї, котрі називають себе елітою. Які будуть дуже здивовані, коли підтвердиться правота Мао Цзедуна щодо природи влади.