лічі | бідолашні створіння», аласдер ґрей🖤8/10найбільш разюча ненормальність ...

«бідолашні створіння», аласдер ґрей🖤8/10найбільш разюча ненормальність белли бакстер полягає в її нормальності. спочатку я подивилася фільм, а вже потім дізналася про книжку. очікувань якщо чесно взагалі не було, але знаєте що... вже тиждень пройшов з моменту прочитання, а я досі думаю про цю книжку і те, наскільки вона викриває якісь вади суспільства, ставлення до жінок, манію величі і просте бажання досліджувати світ.🖤про що там? це фактично книжка в книжці — "знайдені" записи чоловіка неймовірної жінки, що була результатом експерименту шалено/геніального лікаря (дорослій жінці пересадили не просто мозок немовляти, а мозок власної ненародженої дитини). з його слів ми дізнаємося про її творця і чому він вирішив вчинити так, про їхню першу зустріч, про розвиток і адаптацію белли до світу який вона відкривала наново, про стигматизацію сексуальних бажань жінки і про фінал, який виявився взагалі не таким, яким я розраховувала він буде.написано хаотично. уривками спогадів, листами, внутрішніми монологами і діалогами з абсолютно різними людьми. всередині є гравюри та ілюстрації, а ще... реальна дійсна історія самої вікторії бакстер.😐найвизначнішими моментами суто для мене стали подорожі белли в яких вона пізнавала не тільки себе і свої бажання, а й що таке соціалізм, політика, історія, освіта, тощо.щоб зробити світ кращим, белло, вам треба всього лише звести високі гори між усіма містами або розділити континенти на багато однакових за розміром островів. були звісно і моменти від яких я шалено дратувалася (всі моменти з її колишнім чоловіком і його гоп-компашкою без мізків і з установками "жінка має бути такою і ніякою більше"), і був один єдиний момент, через який у книжки не 10/10 — фінал. він (уваґа, далі — спойлери) перекреслює абсолютно все, про що я читала попередні 300 сторінок. він те саме уособлення тропу ненадійний оповідач. він — суцільне викриття того, як сильно безталанний чоловік може спотворити історію талановитої дружини в угоду собі, аби світ і нащадки запам'ятали його ідеальним/чуйним/розуміючим, а її як просту нетямущу дитину.фінал роздратував мене найбільше. бо той фінал де ще залишилось 60 сторінок а в останньому абзаці було заповітне слово "кінець" мене влаштовував. але те, що було далі вбило всю готичну містичність історії. і вкотре звело все до історії жінки розказаної чоловіком. та попри це я все ще шокована, що книжку написав чоловік (ще й в 92-му році), в ній забагато адекватних думок про жінок і суспільство😐anyway, читати точно варто. багато цікавих думок, і емоцій викликає вище голови.#лічі_читає