Ґаттузо все більше завойовує любов Риму, і тепер маємо новий погляд на деякі зустрічі долі.

Глазго з Газзою.
Епізод із книги Ріно Ґаттузо «Se uno nasce quadrato non muore tondo».

Людиною, яка няньчилася зі мною, мов квочка, щоб я звикся з шотландським менталітетом і способом життя, став мій одноклубник: Пол Гаскойн на прізвисько Газза — найбожевільніший гравець, якого я коли-небудь знав. Мені його приставив клуб, з огляду на його італійське минуле в «Лаціо», хоча італійською він умів вимовити хіба що «ciao», «birra» і барвистий асортимент лайок, засвоєних за римського періоду. Як то кажуть, я потрапив з вогню та в полум'я. Марцулло по телевізору і Газза в ролі мого Вергілія. Краще застрелитися або тікати світ за очі. Я не раз думав кинути все, послати під три чорти ті п'ятсот мільйонів і повернутися до Італії, але щоразу, коли про це думав, чув тихий голос, який казав мені не здаватися саме тепер, що я не можу повернутися додому переможеним. До того ж батько мені б цього не пробачив; я думав передусім про нього, про те, як він гарував, щоб принести додому шматок хліба: ні, я не міг дозволити собі поводитись як розбещена дитина, треба було триматися й давати відсіч. І, на щастя, мені це вдалося, бо якщо я дійшов туди, де я зараз, то в цьому є й заслуга шотландців.

А ще завжди був Газза, і з ним ніколи не було нудно, бо щодня він вигадував щось нове. Класний хлопець, неймовірно симпатичний: правда, що він мав чимало проблем з алкоголем, але в нього чисте серце; я ніколи не зустрічав таких чуйних і щедрих людей, як він. Звісно, треба було вміти уживатися і з його божевіллям, бо деякі речі, які він вигадував, могла породити лише безмежно шалена голова. І я, зрозуміло, був однією з головних мішеней — як це трапляється зі мною й досі і в «Мілані», і в збірній. Мабуть, у мене обличчя того, з кого треба кепкувати, або просто ясно, що зі мною діло вірне, бо я з тих, хто розуміє жарт і не ображається. А навіть якщо й ображуся, то минає за п'ять хвилин. Що ж, Газза знайшов, на чому розгулятися: не те щоб інші були «звільнені» від його витівок, але я був однією з улюблених жертв.

Щоб ви краще зрозуміли: одного разу, коли я вже збирався натягнути гетри, я (на щастя) помітив, що вони чимось напхані, чимось м'яким. Придивився уважніше — і побачив, що вони повні свіженького лайна: клянуся, лайна! Вгадайте, хто був автором цього «лайнового» жарту?

Гадаю, це була одна з найгеніальніших його «газзат» — таке, що я й досі сміюся, коли згадую. У розіграшах Пол був абсолютним королем. Щоранку я знаходив свій несесер не на місці, увесь перевернутий. Хто винен? Ну звісно, Газза. З цілковитою невимушеністю він привласнював чужі речі, чистив зуби зубними щітками інших гравців, користувався кремами й гелями для волосся, а потім жбурляв усе назад як попало. Не кажучи вже про те, що він витворяв в автобусі, коли ми їхали на виїзні матчі: якщо йому траплялося побачити на вулиці чи в машині якусь гарну дівчину, він роздягався, припадав голяка до вікна й починав кричати, кривлятися й робити непристойні жести — на реготання всієї команди. Оце персонаж: я питаю себе, як узагалі можна таке вигадати? Але хочу підкреслити: Газза був з тих, хто в скрутну хвилину подає тобі не просто руку, а обидві; він дуже допоміг мені освоїтися в Шотландії.

⬇️⬇️⬇️