Мчу модерувати дискусію Своя полиця про міфологію в жанровій літературі й думаю, що в багатьох міленіалів любов до певної міфології зашита в базових налаштуваннях.Особливо тих, чиє дитинство припало на безінтернетні часи. Я росла з книжками про Шлімана, стосом збірок грецьких міфів та ілюстрованими дитячими енциклопедіями. Настільки фанатіла, що тероризувала всіх довкола (найчастіше бабусю) опитуваннями штибу «богиня полювання в греків? А у римлян?».У дитинстві мене більше вражали історії про богів та заздрість: Афіни, яка перетворила Арахну на павука, бо нещасна Арахна була вправнішою прялею, чи Аполона й Артеміди, які перестріляли всіх дітей цариці Ніоби, яка конкурувала з їхньою мамою. По мірі дорослішання я розуміла й дивовижні історії про те, як Зевс і Посейдон займалися сексуальним харасментом й діймали все, що рухається. Трошки згодом я почала фанатіти по скандинавській міфології, бо масштабний й невідворотній кінець світу вражав десятирічну мене й вражає досі. Але до чого я веду. Усі ці історії відчуваються й досі як щось дуже щемке й важливе (за виключенням історій про харасмент). І я тішуся, що й досі триває хвиля популярності рітелингів у літературі. А ви маєте якийсь улюблений міф чи міфічну істоту?