"Доводиться відзначити підпільність як тенденцію. Цього червня українське квір-мистецтво було або в підвалах, або на закритих локаціях, або за кордоном. Частково це сталося через консервативність наших інституцій. Якщо PinchukArtCentre уже працює з поняттям «квір» та експонує квір-художни_ць, то інші ключові інституції, такі як Український Дім» чи Національний художній музей України, з темою не взаємодіють. Дехто вважає, що це питання не на часі, бо зараз у мистецтві на інституційному рівні варто зосереджуватися якщо не на темі війни, то на формуванні національної культурної ідентичності, підважувати шароварне чи зросійщене її бачення. Однак хіба висвітлювати квір-мистецтво як частину нашого мистецького процесу — не частина цього процесу?У спілкуванні в мистецькому полі також виникає відчуття, що до квір-активізму (яким можна було б вважати проведення виставки, приуроченої до Місяця Гордості) є певне зверхнє ставлення: ніби мистецтво — це надто висока, тонка матерія, аби працювати з такими «очевидними», тривіальними темами. (...)Серед наших митців і мисткинь — у тому числі сучасних, тих, хто вже померли, і тих, хто прямо на полі бою захищає Україну, — чимало квірів. Тому хочеться бачити їхні практики повноправно представленими, осмисленими, залученими в мистецький процес".Текст Анни Ташевої: https://sensormedia.com.ua/art/prajd-misyacz-v-ukrayinskomu-mysteczkomu-poli/