📖 Доки вийшла ця книга, я встигла вийти заміж і набути ще одне прізвище на додачу до того, яке Вова Бірюков залишив у своїй книзі у розділі подяк.

Та якщо без жартів: вболівала за цю книгу відколи вперше почула про неї. Читала потай рукопис і не зізнавалась, а після прочитаного вболівала за книгу ще більше. Засмучувалась кожному листу від видавництв так, ніби це мій власний рукопис. І раділа ще більше, коли він все ж знайшов свого видавця.

🫂 В березні, зустрівшись на музичній події, Вова наївно сказав, що книга вже ось-ось буде готова, тож нам з чоловіком варто бути готовими до запрошення у квітні-травні на презентацію. Пам'ятаю, що теж наївно просила, аби ці дати не збіглися з днем розпису та нашого весілля.

А потім я плакала від щастя, отримавши 4 серпня (після обстрілу складів «Ранку», який вибив з колії) відео з друкарні, що попри все — книга друкується. І пам'ятаю, як нарешті видихнула, коли у вересні отримала запрошення на презентацію.

Вчора Вова зізнався, що за 5 років (стільки часу цій книзі знадобилось, аби врешті її побачили перші читачі) став більш емоційним. Я теж. Тому сильно стримувала себе, аби не розплакатись від тієї кількості підтримки, любові, теплих слів, які звучали, Вова, в твій бік та бік твоєї книги на презентації.

Дякую, що ти є і притягуєш таких крутих людей. Дякую, що так тонко та вміло ходиш по емоційних канатах і вмієш перетворювати особисте на те, що резонує усім одночасно.

Окреме дякую за підпис для сім'ї Стрілецьких! Якби не Паша, хто зна, чи відбулось би наше знайомство)

Побільше читачів та мотивуючих запитань від твого оточення: «Ну коли вже нова книга?». Нехай вони тебе трішки дратують і нагадують, що все недаремно!

🙂