«Ічіго ічіє» — «один раз, одна зустріч». Японська концепція, яка народилась з чайної церемонії. І яка, як на мене — непритаманна європейському менталітету. Бо ми живемо так, ніби все можна повторити. Повернутись, передзвонити, зустрітись ще раз. Але японці XVI століття думали інакше — і навіть збудували навколо цього цілу філософію.👀Сен-но Рікю, який її створив, жив у часи безперервних самурайських воєн. Погодьтесь, не найкращий момент аби розводити філософію про присутність. Але саме тоді він збудував маленький чайний будинок — такий маленький, що заледве вміщував майстра і кількох гостей.І це не випадковість: атмосфера невеликих приміщень більше сприяла щирій розмові. Тому у чайних будинках не було місця для зброї: воїни-самураї, головні гості чайної церемонії, мусили залишати свої мечі за дверима. Щоб зайти всередину, їм доводилося повертатися боком і низько нахилятися.🪐 В чайному будинку всі були рівні. Зустріч вважалась — єдиною і неповторною. А «ічіго ічіє» — було нагадуванням: ця мить більше не повториться, тому варто бути тут повністю. 🧐 А коли востаннє ви були повністю в моменті? Часто ловите себе, що думками були «не тут» під час важливих зустрічей чи подій?п.с. думки навіяні історією з книги «Ікігай»