🆎🆎🆎🆎🆎⛔️⛔️— Якщо ти знову приперся до мене раніше обіду без жодного попередження, то я починаю серйозно думати, що в тебе в цьому місті взагалі немає друзів, — спокійний, трохи прокурений голос Лади долинає з глибини просторої вітальні.​На моєму обличчі мимоволі з'являється перша за ранок нормальна усмішка, а напруга в плечах трохи спадає.— А якщо я тобі зараз візьму й скажу, що просто страшенно сумував за своєю улюбленою старшою сестрою?​— Тоді я негайно набираю психіатра і викликаю тобі невідкладну медичну допомогу, бо це явний симптом шизофренії, — відрізає вона з іншої кімнати.​Заходжу нарешті до вітальні. Лада, як і завжди в будь-який час доби, сидить у кутку величезного дивана, підібгавши під себе ноги, з відкритим ноутбуком на колінах. Робочий процес тут не зупиняється ніколи. Поруч із нею на подушках хаотично розкидана важка купа роздрукованих паперів, митних декларацій, один особистий телефон, ще один зашифрований робочий телефон і великий планшет, який без упину мигає якимись графіками.​— Господи, Ладо, ти в цьому житті взагалі колись спиш бодай пару годин? — скептично оглядаю цей філіал оперативного штабу.​— Господи, Леоніде, а ти в цьому житті взагалі колись нормально працюєш, окрім як світиш обличчям? — моментально парирує вона, навіть не підводячи голови від екрана.​— Справедливо, один-один, — з видихом сідаю в глибоке крісло навпроти неї. — Давай до справи. Весь контрабандний товар нарешті доїхав до кінцевої точки, розвантаження завершено.​Грішна миттєво, одним різким рухом закриває кришку ноутбука й відкладає його на журнальний столик. Робочий режим увімкнувся в її голові за частку секунди. Миттєво, без жодних розкачувань. Саме за цю прагматичність я завжди просто обожнював працювати із сестрою. Жодних зайвих бабських емоцій, жодної тупої паніки чи ниття про важку долю — тільки сухі факти, цифри й чистий розрахунок.Розмова Леоніда з Грішною уже на Букнет 😏