ЕПІЛОГ— Добре, а якщо в нас замість доньки першим народиться син, що тоді робитимеш?​— Ну, якщо народиться син, тоді просто буде син, виростимо ще одного бандита на свою голову.​— А якщо наша майбутня донька раптом повністю схопить твій божевільний і некерований характер?​— Ну, тоді я можу лише щиро й заздалегідь поспівчувати всім людям навколо нас.​— А особливо, я так розумію, у цій ситуації доведеться співчувати саме мені, як її батькові?​— Отож, Караєв, саме тобі доведеться віддуватися за нас обох, так що готуйся завчасно.​Марк на якийсь час замовкає, обдумуючи малюнки нашого майбутнього, а потім з абсолютно серйозним виразом обличчя видає:— Для мене найголовніше в усьому цьому плані, щоб вона випадково не схопила характер моєї сестри Олівії.​Вражено дивлюся на нього одну секунду, потім другу, перетравлюючи масштаби можливої катастрофи, а потім не витримую і починаю голосно, нестримно реготати на весь пірс. Мій сміх виходить настільки гучним і дзвінким, що від цього звуку з сусіднього старого причалу з криком злітає ціла зграя наляканих білих чайок.​— Караєв, блять! — вигукую я крізь сльози сміху, тримаючись за живіт.​— Ну а що я такого не те сказав, Аріно? Я абсолютно серйозно кажу.​— Та якщо це станеться, Марку, то це ж буде справжній кінець світу для нашої родини!​— Саме про це я й кажу, мені одного такого примірника в родині вже вище даху вистачає.​— Якщо наша донька буде реально схожа на Олівію, то вона років у п'ятнадцять точно захопить якусь невелику нафтову державу.​— О, я навіть не сумніваюся в цьому, а вже в шістнадцять років вона спокійно повалить там діючий уряд через свої капризи.​— А в сімнадцять років вона просто прийде до нас і скаже, що їй стало нудно жити в цій країні.​— І після цього вона з чистим сумлінням почне якусь нову глобальну війну на континенті, щоб розвіяти нудьгу.​Ми обоє продовжуємо голосно й щиро сміятися в голос, тримаючись одне за одного. Ми сміємося так довго, чисто й відкрито, як не дозволяли собі сміятися вже дуже й дуже багато років у нашому напруженому житті.