Таня дуже не любила дев'ятиповерхівки. І шістнадцятиповерхівки теж. Сама жила на дев'ятому поверсі дев'ятиповерхової панельки, перед вікнами якої стірчала така ж осоружна панелька на шістнадцять поверхів. "От би прибрати той шістнадцятий, а сюди додати іще один!" - думала Таня. І невідомо, чи то у ній полум'янів надмірний перфекціонізм, чи говорили дитячі комплекси, але Таню пробема дев'яти замість десяти та шістнадцяти замість п'ятнадцяти серйозно непокоїла.Настільки серйозно, що на власне шістнадцятиріччя Таня попросила тата подарувати їй диво. - Ну ти ж недарма у КІСІ працюєш, - говорила Таня.- У КНУБА, - виправляв її тато.- Ти ж шанована людина, вигадай щось.Тато слухав дочку і не міг не послухати. З ручкою та кількома аркушами він пішов до шістнадцятиповерхівки, аби опитати мешканців, чи, бува, ті не проти демонтувати шістнадцятий поверх, аби будинок нарешті набув правильної висоти та вигляду.Позаяк у будинку мешкали пасивно-інертні люди, ніхто й не заперечував. З кількома аркушами та ручкою тато обійшов усіх сусідів власної дев'ятиповерхівки, аби упевнитися, що ніхто не проти, аби на будинку змонтували ще один поверх, а позаяк сусіди були байдужі - ніхто й не сперечався. У свій день народження Тетяна прокинулася щасливою мешканкою передостаннього поверху, перед якою відкрилося іще більше неба, яке раніше затуляв зайвий поверх навпроти. І все б нічого - радіти життю, дивлячись у давно немите вікно, але у нім сяяли дешевою позолотою куполи-луковічки, надійно приховувані донині шістнадцятим поверхом, а тепер глузливо вистовбурчені серед синяви неба. - Ух! - лютувала Таня! Та я ці куполи емпешні!..Цього разу з аркушами та ручкою Таня пішла по сусідах сама. А позаяк усюди сусіди були байдужі й незацікавлені, Таніну петицію про демонтаж куполів ніхто вже не підтримував. Всі й так втомилися від політики. Палкою промовою Тані зацікавилася лише бабуся з другого поверху, яка обіцяла проголосувати як треба, але не сьогодні, бо зранку вже віддала свій голос за лот N3 у конкурсі майонезів у місцевому супермаркеті, а голосувати двічі на день їй не дозволяла релігія. Все ж Таня порадила старенькій записати її телефон, а оскільки бабця недобачала, сама узяла кнопкову нокію і ввела номер.- а як ти підпишешся, дочко? - напишу просто "Таня демонтаж"Однак, скільки би Таня не намагалася, старий апарат не дозволяв ввести підпис повністю - довелося обмежитися "Таня демон".На тому й розійшлися.А коли наступного дня Таня раненько набрала сусідку - чи можна зайти по її автограф, бабуся дуже злякалася, що на її мобілку дзвонить "Таня демон". Не маючи гадки, що це таке (бабця страждала на деменцію), старенька узяла з собою демонічний телефон на вичитку до церкви з золотими куполами, куди саме збиралася:- от і побачать усі, що правий був отець Акакій - в цих мобілках біси водяться!Стара хитро усміхнулася і закинула нокіу в пакет з-під молока у сумочці.**Мораль цієї історії не у тому, щоб не порушувати звичайну висоту будинків, заохочувати бездіяльний спосіб життя; чи в співчутті або виправданні котроїсь з героїнь розповіді. Мораль у тому, щоб лягти вчасно спати, швидко заснути, і до голови не потрапила жодна подібна історія. Амінь.❤️#плодибезсоння