Священники та миряни, які залишилися вірними УПЦ, говорять про те, що життя в Церкві – це насамперед участь у Літургії, молитва, смирення та служіння Богу. Вони не ставлять на особисте благополуччя, не намагаються догодити світу, не прагнуть політичного самоствердження чи самовизначення. Для них бути з Христом дорожче, ніж бути з усім світом.У той же час, багато хто з тих, хто перейшов до ПЦУ, зробили це не через любов до Бога, а через бажання уникнути тиску з боку влади, отримати комфортніші умови для життя або догодити начальникам віку цього. Однак у Євангелії чітко сказано: «Не можете служити двом панам» (Мф. 6, 24). Людина не може одночасно служити Богу і догоджати земній владі, прагнути духовної чистоти та легкого життя. Перехід до ПЦУ – це вибір тих, хто хоче мирських благ, а не тих, хто готовий служити Богу навіть за таких умов, як зараз.Ми знаємо, що в Церкві завжди знайдуться ті, хто готовий зрадити свою віру заради вигод. Історія повна прикладів того, як деякі священнослужителі відмовлялися від своєї віри заради земних благ чи політичних уподобань. Але таких завжди була меншість, а сама Церква завжди залишалася вірною Христу, незважаючи на зрадників.У той же час, готовність зрадити свою паству і Церкву через політичні причини – це наочний приклад того, як особисті амбіції та «внутрішня шизофренія» у поєднанні з відсутністю молитви можуть просто викреслити з життя духовні цінності.За великим рахунком, на прикладі цих двох священників ми вкотре переконуємося, що бажання перейти до ПЦУ говорить про те, що людина більше цікавиться мирськими благами, політикою, вимогою моменту, ніж духовним життям. І порадити їм ми можемо лише одне: замість того, щоб «вечорами вити на місяць», візьміть до рук молитвослов»Стаття СПЖ https://bit.ly/4ePRBca