В мене з математикой склалось не зразу. З вищою.Ясна-понятна, що після 145 ліцею оте старе міцне ЗНО (не те що оцей позорний НМТ) з параметричним рівняннями в кінці залетіло на 197 балів. Укр мову та літературу я здав на 191 (і готувався), а по фізиці було 181, і її здавати я не збирався, не готувався, просто мімо крокоділ.Коли математика з шкільної, яка, по суті, і не зовсім-то математика, скоріш якесь там "числення" (calculus), переходить на вищу, то для мене було важко.Основна проблема була в тому, що усю шкільну "математику" можна пояснити на наочних грушках-яблучках та інших простих прикладах матеріального світу. І потім якийсь там кудись збігаючийся ряд в якомусь сракомірному просторі - взагалі непонятна штука. І екзистенційний жах (для мене) полягав в тому, що усі способи взаємодії вивчені в шкільному calculus переставали працювати в пристойній математиці, і теореми не доводились, і приклади не рішались. Тобто намагання зрозуміти задачу через матеріальний приклад (що часто неможливо) стало таким собі бар'єром для розуміння абстрактного питання. І в якийсь момент духовної слабкості моя реакція була: "Та пішло воно все, не хочу я його розуміти, отуто беремо аксіоматику, хуяк-хуяк, завод-маяк". І коли я відмовився намагатись зрозуміти на прикладах, про що взагалі ця конкретна наука, то наука несподівано повернулась до мене передом, а до лісу задом, і пішло-поїхало.Важливим висновком з цього, який вплинув на моє подальше, в тому числі професійне, життя: тупо в лоб погоджуєшся з аксіоматикою і на взаємодії з нею шукаєш, що тобі треба. Потім, працюючи над PhD з математики одночасно з заочкою по праву, мене змило інсайтом, що, в цілому, що одне, що інше - це просто набір логічно узгоджених висловлювань в рамках конкретного аксіоматично заданого простору. Бо і те, і інше - це побудова "довгого логічно несуперечливого речення, яке спирається на інші логічні речення власного чи чужого авторства". І це далі теж сильно допомогло навчитись "вчитись" і поринати в різні галузеві питання.Тепер до висновків. Математика потрібна не для трикутників. Вона потрібна для того, щоб навчити мозок працювати з абстракціями, логікою та складними системами.А далі вже неважливо, чим ти займаєшся: бізнесом, правом, політикою, наукою чи управлінням.Бо в підсумку все зводиться до одного.Мозок або вміє працювати зі складними конструкціями, або не вміє.І якщо не вміє, то тригонометрія тут уже ні до чого.That's all, folks!