Пост про практики вдячності.

Буквально вчора у моєї подруги з якою я на морі – був день народження, і напередодні ми обговорювали хто які практики колись робив перед святом.

І згадали про список вдячностей.

Так от, це практика в якій я перевзулась, бо колись вважала її досить корисною, щоб змінити фокус.

Зараз я вважаю, що вона викликає ще більше провини, злості та тривоги, бо коли людина незадоволена чимось в житті, це відчуття неможливо змінити зусиллям чи волею.

Те саме працює в обернену сторону, коли людина реалізує свої особисті бажання, не навʼязані, не правильні, а справжні — то вдячність народжується всередині неї природньо, сама.

Просто відчувати злість, невдоволення, заздрість — непросто, це неприємні відчуття, складні, важкі, тому ми так відчайдушно хапаємось за надію їй пошвидше приглушити.

А ще, в епоху «духовних» і «пропрацьованих», у людей зʼявився страх і сором жалітись, нити, страждати, бо одразу тебе назвуть Жертвою.

Підсумуємо,

1. Вдячність – це глибоке почуття.

Його не можна викликати ніякими практиками, можна качнути себе на емоцію, але вона піде так само швидко як прийшла. Почуття або є, або нема.

2. Знайдіть місце та оточення, де вам можна відчувати те, що ви відчуваєте.

Без негайної потреби це виправити. Я можу запросити вас в терапію чи Психосканер.

3. Не знецінюйте свої страждання.

Яка різниця, як виглядає ваше життя для інших (навіть дуже успішно), якщо вам погано. Дозвольте собі бути Головним Героєм у власному житті, щоб ваші почуття були кінцевою точкою правди та істини, а не чиясь думка.

А який у вас досвід з практиками вдячності?