Кожного року друкую ці спогади, такі події закарбовуються на все життя…

Авдіївка, 2 лютого 2017. Російські окупанти щоденно тисячі снарядів випускали по нашим позиціям на промці, шахті Бутівка та Балці. Десятки снарядів цілили в цивільну Авдіївку. В місті не було жодного реанімобіля для евакуації цивільного населення та обмаль для військових. Поранені надходили всю ніч, генератор з Маріуполя вдалося запустити тільки під ранок, ми з медиками по годині відпочивали почергово. Було важко додзвонитися в Дніпро, бо зв’язку не було по всій Авдіївці, просила допомогти реанімобілями, вибачилися, але посилати екіпажі під обстріли відмовилися. На 7 ранку знову ворог активізувався, знову надходили поранені. Вийшла на двір забрати контужених. Те що, я побачила на вулиці мене шокувало! Весь двір був в реанімобілях, зі всього фронту приїхали екіпажі добровольців і волонтерів - ПДМШ, АСАП, Янголи Тайри, Госпітальєри, Шпиталь майдану, Вітерець. В нас не було зв’язку, єдине до кого з даху змогли додзвонитися це до Госпітальєрів. Всі інші приїхали, бо військові на сусідніх ділянках фронту казали, що Авдіївка може не встояти. Саме це спонукало парамедиків волонтерів приїхати на допомогу… Тоді я ще раз зрозуміла велич наших українських добровольців та волонтерів ! Кожен самостійно прийняв рішення бути на найважчій ділянці фронту! В обід 2 лютого ми самоорганізувалися, домовилися про засоби зв’язку й чергування та прийняли рішення більшість екіпажів повернути в їхні ділянки фронту. Тоді ми вистояли.(C) Оксана КорчинськаКорчинський | Співпраця | Мерч | Книга