Єдиний розумний шлях в футболі, якщо ти хочеш на ньому заробляти

В футболі майже всі - егоїсти. Всі знають, як краще. Всі вимагають до себе поваги за замовчуванням. У всіх роздуте его. «Робіть те, що я говорю, бо я знаю» (звідки? Футбол - не точна наука, тут немає правильних відповідей).

Це стосується в першу чергу тренерів. Які наївно вважають себе другими Алексами Фергюсонами. Приміряють на себе цю рольову модель. Хочуть тримати все під контролем. «Інакше нічого не вийде, або так або ніяк».

А потім провалюються. Через різні причини. Обʼєктивні або субʼєктивні. Отримують компенсацію за розрив контракту. І йдуть далі комусь іншому доводити, що потрібно знову робити те, що вони говорять.

Клуби міняють стратегії (якщо вони були), міняють склад, міняють підходи, втрачають ідентичність… Тому що клуб піддався паніці, піддався впливу, або за роки діяльності так і не створив своєї ідентичності. А це найважче, найдовше, але найцінніше. Це взагалі єдине, що справді цінне.

Клуби виглядають нерозумно. Як можна віддавати все в руки людини, яка є просто найманим працівником без фінансової відповідальності?

Клуби часто просто надіються на те, що тренер буде працювати на успіх клубу, тому що він зацікавлений і в своєму персональному успіху. Логічно. Але занадто ризиковано, якщо ви серйозний бізнес-проект. Це ж просто людина зі сторони, хоч ви і переконали себе в тому, що він той, хто принесе вам успіх.

І навіть зараз, в 2026, тільки одиниці з клубів зрозуміли головну істину потенційно успіху в індустрії - Клуб важливіший за будь-кого, хто має з ним контракт. І жоден з тих, хто має контракт, не може впливати на стратегічну діяльність клубу.

«Люди бачать Брайтон високо в таблиці - команду, що забиває найбільше голів в лізі, і запитують: «Як вони це роблять? Вони кожного літа продають своїх найкращих гравців».

Я розумію це запитання. Я там працював. Іноді я сам його ставив.

Коли Алексіс Мак Аллістер і Мойсес Кайседо пішли, люди поза клубом дивилися на гроші й думали, що Брайтон розірвав трансферне вікно. Але як тренер, ви не дивитеся на гроші. Ви дивитеся на свій півзахист і думаєте: «Гаразд, а хто гратиме в суботу?»

Я пам’ятаю розмови з людьми в клубі. Я запитував про гравця на будь-яку позицію, і вони не просто називали ім’я. Вони знали його сильні сторони, слабкості, що йому потрібно покращити, як він впишеться в команду. Іноді вони стежили за ним задовго до того, як хтось почав говорити про продаж гравця, якого він міг би замінити.

І в цьому різниця.

У багатьох клубах менеджер йде, і раптом усі хочуть почати все заново. Нові ідеї, нові гравці, новий відділ скаутингу, новий проект. Через шість місяців менеджер зникає, і вони починають інший проєкт. Брайтон так не робить.

Звісно, Грем Поттер, я і Фабіан Гюрцелер — різні тренери. Ми не бачимо кожну ситуацію однаково. Але Брайтон знає, який футбол вони хочуть. Вони не призначають менеджера, а потім просять увесь клуб стати чимось іншим заради нього. Вони знаходять когось, хто може покращити те, що вже є.

В Брайтоні ви не приїжджаєте будувати будинок з нуля. Фундамент уже є. Ваша робота — зробити будинок кращим. А коли ви йдете, вони його не зносять.

Подивіться на них зараз. Вони втрачають гравців, люди прогнозують складний сезон, а потім ще один молодий гравець приходить у команду й грає так, ніби він там уже п’ять років. Ви думаєте: «Де вони його знайшли?» А поки ви не встигли запам’ятати його ім’я, хтось уже обговорює, скільки за нього заплатити в наступне трансферне вікно.

Прекрасне в тому, що вболівальники Брайтона можуть насолоджуватися цими гравцями, не відчуваючи, що весь клуб зникне, коли один із них піде.

Ви можете купити дуже доброго футболіста. Ви навіть можете купити одинадцятьох. Набагато важче купити клуб, де скаутинг, тренування і футбол - усе разом має сенс.

Брайтон це побудував. І я думаю, що деякі набагато більші клуби мають припинити питати, якого гравця Брайтона вони можуть підписати наступним, і почати питати, як Брайтон постійно створює команди, звідки вони хочуть забирати гравців».

Роберто Де Дзербі.