STEPANETS

🤝30 вересня 1990 року на площі біля Республіканського стадіону в Києві відбувся 300-тисячний мітинг українців проти нового Союзного договору з росією. Ініціатором заходу виступив Народний рух України.Перед тим відозву до народу із закликом взяти участь у мітингу опублікувала парламентська опозиція – Народна Рада, очолювана Ігорем Юхновським. Президія Київської міської ради санкціонувала акцію, але комуністи намагалися чинити перешкоди. Влаштували аграрний ярмарок на майдані, де мав проходити мітинг - захід довелося проводити неподалік.Дійство розпочалося о 15:00. Люди несли синьо-жовті та червоно-чорні прапори. Зі сцени виступили голова УРП Левко Лук'яненко, поет Дмитро Павличко, політики Сергій Жижко, Іван Заєць та інші. Усі заперечували можливість підписання нового договору і порівнювали його з угодою 1922 року - утворенням СРСР. Їхні виступи люди підтримували плакатами "Ні - новому Союзному договору!".Серед іншого звучали вимоги виходу України з Радянського Союзу, розпуску комуністичної партії і націоналізації її майна, відставки голови Верховної Ради УРСР Леоніда Кравчука та уряду Віталія Масола, надання Декларації про державний суверенітет статусу конституційного акту, створення власних збройних сил і повернення українських солдатів в Україну.За 2 години виступів демонстранти рушили Хрещатиком, потім до пам'ятника лєніну, біля якого поклали вінок із колючого дроту.Всеукраїнська акція закінчилась о 19:00. Її підтримали в Коростені, Івано-Франківську, Донецьку та інших містах.

Майбутня доля дерев Києва у руках тих, хто бачить їх кожного дня та живе серед них.Я не помилився. Бо озеленення нашого міста (як і інших міст) належить киянам. Озеленення кожного житлового будинку - це не просто якісь там дерева. Це продовження Вашого простору життя....житлової квартири або приватного будинку. І його зовнішній вигляд, наповнення та стан напряму впливає кожного дня на самопочуття кожного з Вас. Навіть якщо ви не реагуєте, ваше тіло реагує на нього. В особливості на стан дерев, які мають пошкодження.Живе контактує з живим та обмінюється кожну секунду енергіями. Навіть якщо їх мови не співпадають. Позитивний чи негативний посил... все це поглинається обома сторонами.Не на пустому слові знаю не перший рік людей, які мають або квартиру або ділянку, яку оточують фахово доглянуті дерева. Як наповнено тече ріка їх життя. Це люди, які випромінюють щастя.В порівнянні з тими, хто роками спостерігає навколо себе біль від понівечених дерев комунальними службами або просто заробітчанами.По праву саме кожен з вас має право вимагати відповідного якісного догляду за деревами від тих, у кого вони на балансі. Бо на це йдуть відрахування з ваших же комунальних платежів та податків. Але нажаль роблять це одиниці. А має бути навпаки.Знаю особисто чимало історій. Де те чи інше дерево має власну історію. Посаджене на честь родича, в пам'ять про певну знакову подію у житті, тощо. Людина відходить у небуття, а міське дерево лишається після нього. Як його продовження тут на Землі. Так подекуди в озелененні зустрічаються такі види дерев, які можна лише побачити у ботсаду. Наприклад нещодавне зовсім молоде деревце Каліфорнійської секвої, яке я знайшов на території дитячого садочку. Воно посаджене людиною, яка працює в цьому дошкільному закладі. Але ще повністю не усвідомлює, що його зрілість їй не побачити при своєму житті. Її побачать лише наступні покоління. Які або пустять ситуацію насамотік та віддадуть від варварське "обрізання" в майбутньому, або збережуть цю рослину та доглядатимуть, в память про неї. Така жива пам'ять наспавді важлива людям. І про неї пам'ятають старожили. Коли перед тим як щось обрізати, зазвичай питаю у місцевих, чиє те дерево. Хто його "батьки".На всі ці життєві моменти міського простору нажаль начхати комунальникам. Не всім, підкреслю. Бо дійсно є люди честі, які стараються тримати людяність та гідність на достойному рівні на цій роботі.Але здебільшого для них виконання інструкцій, неважливо вірні вони чи ні, важливіше. Важливіше ніж комфорт містян. Важливіше робити роботу заради роботи. Заради збагачення, заради процесу. Ніж виконувати свою працю по честі.На цих минулорічних фотографіях, надісланих моїм другом, його особиста біль. Типова ситуація, коли зрізають дерева по фіктивному Акту обстеження. Шість пірамідальних тополь, з яких насправді лише одна була в умовно аварійному стані, маючи порожнину стовбура. Всі тополі, які створювали затінок, прохолоду влітку впродовж 50 років, були знищені за два дні. Оперативно, з фрезеруванням пнів...яке в Україні дає змогу не просто прибрати пень. А ще й позбутись доказів.Я знаю, що така реальність осточортіла багатьом. І було б логічно припинити діяльність того, що віджило. Що роками перетворювало Величне місто-сад на місто-пустелю. І подібних підтверджень у багатьох людей багато.Для цього одна людина взяла ситуацію в свої руки та створила відповідну петицію. Щоб змінити цю наболілу ситуацію. Щоло дерев, косіння трави, знищення сухостійних дерев, в яких можить жити птахи. Я би хотів, щоб не було зайвих розмов і срачів, які нічого не вирішують. Під подібними фото в мережі. А стати нарешті дорослішими та висловити свою позицію тут. Це і буде показник, чи бажаєте Ви змін на ділі, чи ні. Вважаю, що кожен голос важливий.Поширте тим, кому не байдуже(с) Володимир Ветроградськийhttps://petition.kyivcity.gov.ua/petition/?pid=13535&fbclid=IwY2xjawKzogVleHRuA2FlbQIxMQABHvoTBX7d6szyXHe19VrOZXnB-uD0AAw5bZ_B_1Llg5Wis-6OlfbU0MF2LIDC_aem_AlXt8Qv1e7o9BmJtnzD96A

Гапочка з Нікополя 🇺🇦Цю історію легко було б забути. Її справді намагалися стерти — з афіш, підручників, газет.Але вона — реальна. І надзвичайна.Її звали Агафія Завидна, але вдома лагідно — Гапочка.Народилася в 1884 році в маленькому селі біля Нікополя, у великій, сільській, сильній родині. І справді — сильній. Але саме Гапочка вирізнялася: найвища, найміцніша і… найвродливіша.У 12 років вона почала працювати покоївкою в нікопольському готелі мадам Юшкової. Одного разу господарі викликали вантажників, щоб пересунути меблі. Але першою підійшла до шафи — Гапочка.І сама, легко, як ніщо, пересунула її на інше місце. Люди в готелі завмерли.Ця історія облетіла місто. Її почув Іван Піддубний, легенда циркової боротьби. І коли він приїхав до Нікополя з гастролями, вирішив перевірити: що це за дівчина така?Він побачив, як Гапочка граючись піднімає гирі з циркового двору.Він був вражений.Піддубний не лише запросив її до трупи. Він викупив її у батьків, щоб дати шанс розкрити талант.Вони разом об’їздили десятки міст. Агафія — вже не просто помічниця. Вона — зірка номера. • Вона підіймала 10 чоловіків на рейці. • Робила «місток», утримуючи до восьми осіб. • Виносила ковадло на грудях, по якому били молотом. • Вражала не лише силою, а й гнучкістю, красою, точністю рухів.У неї був зріст — майже 190 см, вага — 150 кг, але ніжна зовнішність: кучеряве волосся, ямочки на щоках, тонкі губи.Глядачі не могли повірити, що це можливо: така сила — і така жіночність.Але раптом — контракт розірвано.Гапочка сказала Піддубному: «Я хочу йти самостійно».Причини — досі невідомі.Одні кажуть: через небажане кохання.Інші — що вона втомилась бути “під чиїмось іменем”, коли її власний талант залишався в тіні.Піддубний, за легендою, сказав:«Без мене про тебе ніхто не згадає».Самостійні виступи Гапочки виявилися успішнішими за всі очікування.Її ім’я знали в Пруссії, Франції, Росії.І навіть Микола II захотів побачити її виступ. На аудієнції сказав:«Проси скільки хочеш — золота, срібла, титулів…»Вона відповіла:«Мені брязкальця не потрібні. Я прошу одного — дозволу виїжджати за кордон.»Це був ключ до її нової кар’єри: незалежної, міжнародної, переможної.Однак їй заборонили виступати за кордоном, гастролі зупинилися. Вона повернулася до Нікополя. Її брат Марко допомагав організовувати виступи вдома.А найцінніше, що вона мала, — вона сховала в гирі. Так, у справжній, важкій цирковій гирі був секретний замок і сейф. Там були: • золото, • коштовності, • монети з Європи.Бандити щоразу грабували її віз після виступу. Але не здогадувались, що скарб — у гирі.У 1923 році, під час виступу в селі біля Нікополя,місцевий міліціонер, захоплений нею, зробив їй несподіване “зізнання”.Він п’яним вискочив за лаштунки й обійняв її.Гапочка вдарила його. Той, принижений, дістав пістолет і вистрілив їй у груди.Почалась інша історія — Її тіло вже не слухалось. Плече й легеня були пошкоджені.Вона переїхала в Ленінград. Намагалася лікуватися, але вже не змогла повернутися на сцену.Вона жила на самоті, ніколи не вийшла заміж, не мала дітей.Лише старий священник знав, хто вона — і де зберігається її золото.Він і мав її поховати. Але не встиг.У 1934 році, після ускладнень операції, вона померла. Її родина навіть не змогла приїхати. В її квартирі вже жили інші.Могили немає.Коштовностей не знайшли.Ніхто більше її не шукав.🕯️ Але…Залишилась пам’ять у родині.Фото.Гиря, яку хтось десь міг просто продати на металобрухт.І ця історія —про українку, яка була світовою зіркою,і яка була забута через чужу образу та власну незалежність.🟡 Гапочка з Нікополя.Її варто знати.Її варто повертати.Бо історія української сили —це не тільки про козаків.Це і про жінку, яка несла ковадло на грудях — і не зламалась.Зі сторінки Angela Legin Завжди думаю про такі життєві історії. Про "ображених", недолюблених, сильних, впевнених, слабких...Про рішення, вибір, віру в себе і про наслідки...Tetiana Dubrovska

Я долучаюсь до збору Руху @veteranka_ до Дня Києва. Цьому місту — точно більше 1500 років. Київ квітнув, палав, відбудовувався. Та завжди стояв. Хто б не приходив до нього, з мечем чи ракетою — Київ вистоїть.Столиця захищає нас схилами Дніпра і дворами Золотих воріт, шумом вечірнього Подолу і затишком на Хрещатику. А ми — маємо підтримати тих, хто сьогодні тримає небо над кожним камінчиком цього вічного міста.Тому я особисто запрошую кожного  долучитися до Київського збору для артрозвідки НГУ. Бо сьогодні улюблене місце в рідній столиці може стати точкою сили і підтримки тих, хто його боронить. Збираємо 2,5 млн грн на оснащення Дивізіону артилерійської розвідки ОАБр НГУ:• 2 пікапи• 1 мікроавтобус• 1 причеп• 1 плазма (50”)• 2 дизельні генератори (7 кВт)• 2 бензинові генератори (8 кВт) Моя ціль — (10 000 грн)Посилання на банку — в описі профілю. Долучайтеся до збору. Поширюйте. Озброюйте.Бо наше місто варте життя. А ми — його варта.Для артрозвідки НГУРух VETERANKA збирає для дивізіону артилерійської розвідки ОАБр НГУ —де служить посестра руху - мол.сержантка Олена Апчел. На 2 пікапи, бус, екофло, генератори ін обладнання для пункту розвідки🎯Ціль: 10 000.00 ₴🔗Посилання на збірhttps://send.monobank.ua/jar/1BaUy91iw

ІНФОРМУЄМО:18.03.2025 о 10:30 год у Північний апеляційний господарський суд відбудеться черговий розгляд апеляційної скарги заступника керівника Київська міська прокуратура на рішення Господарського суду міста Києва від 01.06.2023 у справі № 910/3432/23 щодо неможливості поновлення спірного договору оренди земельної ділянки через наявність на ній нерухомого майна Водонапірної башти, належного державі в особі Міністерство освіти і науки України, яке перебуває на праві господарського відання у Національний університет біоресурсів і природокористування України НУБІП / NULES та є обєктом культурної спадщини міста Києва згідно з наказом Департамент охорони культурної спадщини КМДА від 13.02.2023 №10.За 2 роки слухань справа набула широкого розголосу та резонансу - були публікації та сюжети у ЗМІ та численні звернення громадськості до керівництва відповідних державних органів.ЧОГО ОЧІКУЄМО:Цього разу ухвалою суду від 03.12.2024р. третьою стороною у справі залучено Департамент охорони культурної спадщини КМДА.ГО «Голосіївський Шлях» направило листа директору Марині Соловйовій із запрошенням взяти участь у цьому засіданні суду.Лист із запрошенням на слухання справи отримало і МОН, представник якого лише одного разу був присутнім на засіданні суду.Очікуємо також на представників Київська міська рада, як відповідача, та Департамент земельних ресурсів ВО Київської міської ради, КМДА, який є третьою особою у справі.Будемо приємно здивовані, якщо на слухання у справі завітає представник НУБіП, який жодного разу не був присутній на засіданні суду, хоча також є третьою особою у справі.Упродовж 2 років НУБіП не укладає охоронний договір на обєкт культурної спадщини міста Києва – Водонапірну Башту, яка мала би стати освітнім центром та візитівкою Голосіївських пагорбів. Нагадаємо, що ця ділянка з Водонапірною Баштою, є ІІІ Домінантою м.Києва після будівлі Верховної Ради України та станції метро «Арсенальна».

У 1972 році, за рік до завершення будівництва у 1973-му, Всесвітній торговий центр швидко піднімався на горизонті Нью-Йорка. Ця знакова фотографія відображає момент будівництва, демонструючи масштаб і складність проекту. На цьому етапі башти вже наближалися до статусу найвищих будівель у світі, домінуючи над нижнім Манхеттеном і змінюючи архітектурний вигляд міста.Будівництво Всесвітнього торгового центру об’єднало тисячі робітників, інженерів і архітекторів, які працювали над одним із найамбіційніших і найінноваційніших проектів свого часу. Близнюки-башти, спроєктовані архітектором Мінору Ямасакі, стали символами американського прогресу та амбіцій, представляючи економічну міць США і сучасний підхід до міської забудови.Коли в 1973 році Всесвітній торговий центр був завершений, він став визначною частиною горизонту Нью-Йорка. На фото 1972 року башти ще в процесі будівництва, але вже видно фундамент майбутньої глобальної пам’ятки. Ця фотографія захоплює останній етап створення комплексу, що ознаменував нову епоху в архітектурі та міському дизайні, який вплинув на зведення хмарочосів на десятиліття вперед.

Нове Новодарницьке кладовище між вул. Тепловозною/Здолбунівською було засновано під час Другої світової війни. Основою стали військові поховання, зокрема польських вояків. В першу чергу появі нового некрополю тут можна завдячити недбалості радянського військового командування. Через нього на Дарницькому вокзалі в квітні 1944 зібралося велике скупчення живої сили, яка без належного прикриття зенітних гармат, зазнала атаки німецької далекобійної авіації. Загинула купа вояків, зруйнували старий вокзал. Після війни на новому кладовищі почали ховати й простих дарничан. Зокрема, тут є велика кількість ромських поховань. В 2024 р. Нове кладовище (старе з протилежної сторони існує з 1902 р.) старанно почистили від дерев, й воно має зовсім інший вигляд, ніж в минулі роки. Старі могили дивним чином контрастують з панельними будинками уздовж Харківського шосе та новобудовами Позняків.В інтернеті зʼявилась інфа про будівництво на території кладовища. Насправді, тут будується підпірна стінка для захисту некрополю від зсувів. Дивним лишається тільки те, що замовником будівництва є гаражний кооператив, а не сам цвинтар. Можливо знаєте про відомих людей похованих тут? Напишіть.

Просимо вітань!Рівно 4 роки тому в цей день ми з Оленою познайомилися на прогулянці-вилазці в підземну річку Скоморох (Вокзал-Лукʼянівка), що проходила під моїм проводом. Рівно 3 роки тому так само в цей день ми з Оленою одружилися.Сьогодні я запросив її на побачення в цю ж підземну річку.Але є нюанс.Кожен з нас прийде туди своїм шляхом, адже Олена сама тепер досвідчений дигер, дослідниця підземель, й може блукати лабіринтами міста наодинці.Мені ж треба подарувати дівчині презент, бо таке урочисте побачення без троянд неможливе! Але як при цьому обережно завантажити їх під землю?Тут довелося увімкнути мізки, вибрати зручний колодязь, глибиною метрів 6, сховати квіти в пакет с вантажем для рівноваги, й обережно спустити на мотузці, підвʼязавши її за решітку. Далі відкріпити, й кілометр в позі «зю», навколішках й на ліктях нести квіти до адресату. Все вийшло, романтика відбулася! Під землею зʼїли тортик, та запили дитячим шампанським. Ввечері буде чудове відео з двома сюжетними лініями - моєю та Оленки, а поки можете привітати улюблених блогерів з їх особистим святом донатом:Монобанк 4441114465092664Приват4149609007280789Якби ми не познайомились тоді, 13 листопада 2020 року, блогу STEPANETS на ютуб так би й не було.