Telegram statistics channel - @kinotron_group

ДЕНЬ КИЄВА НА СПАСЬКІЙ: КІНОПРОГРАМА👁особлива честь та радість маніфестувати День Любого Києва 31 травня, аби вшанувати любовʼю та нашою увагою місто, проявлене та відчуване через обʼєктиви молодих і досвідчених режисер_ок ! у цю неділю скликаємо вас святкувати🕊«Мама» Максима Мехеди (2002) зображення життя київських дітей, що були покинуті на станціях столичного метро «Паперові клопоти» Богдани Смірнової (2002)сімнадцятирічна Аліна, закохана в імпозантного француза, переживає через нерозділене кохання, та випадкове прогулянка Києвом з незнайомцем змінює її день «Сни в місті» Максима Мехеди (2004) документальний фільм, присвячений журбі за сільським життям та спустошеність від міського тла«Зсув» Олексія Радинського (2016)у гаражному кооперативі на занедбаній вулиці Петрівській збираються вуличні художники, перформери, музиканти та DIY-інженери. вони створюють свій утопічний простір на території, яку природа відвоювала у міста«І тоді настала тиша» Анастасії Адамян (2025)після випадкової зустрічі із загубленим хлопцем дівчина, яка все життя провела в ізоляції разом із батьком, наважується вперше вийти за межі свого мовчазного світу й зіткнутися з правдою«Колообіг» Олексія Радинського (2020)рухомий портрет міста та його змін протягом трьох роківопісля – обговорення у теплому колі 31.0514:00 вхід – донат від 100 на розвиток кінонапряму приходьте завчасно !Культурний Центр Спаська 13👁️

Сьогодні Давиду Чичкану мало б виповнитися 40 років, але 10 серпня 2025 року він загинув у боях.«Важко стисло описати Давида, бо він був особистістю дуже великого масштабу. Давид був людиною видатного розуму. Він був не просто художником — він був інтелектуалом та візіонером. Його мистецька практика була невіддільною від громадського активізму і була спрямована на трансформацію суспільства, підвищення політичної грамотності та публічного дискурсу», — говорить Ганна Циба, дружина Давида.Давид був видатним митцем, громадським активістом, другом і товаришем, однією з найпомітніших фігур українського анархістського руху. Його втрата стала болісним ударом для антиавторитарної та мистецької спільноти, для родини та близьких.Для нас важливо зберегти його спадщину — культурну й політичну. Берегти її так само уважно і чесно, як він сам працював із пам’яттю про антиавторитаріїв, що воюють, про полеглих побратимів та посестер і про рух, частиною якого був.З цієї нагоди ми публікуємо велике інтерв’ю з Ганною Цибою — розмову про те, ким був Давид, про його роль у русі та культурі й про те, як зберегти пам’ять про нього та інших полеглих.Інтерв’ю створено в рамках проєкту Decolonising Cultures of Remembrance.Матеріал підготовлено у партнерстві з Educat Collective.https://www.solidaritycollectives.org/uk/davyd-chychkan/

Віднедавна в мене з'явився новий улюблений онлайн-кінотеатр - це Медіатека Суспільного. За минулі кілька місяців там з'явилася неймовірна кількість матеріалів з українського телебачення усіх епох та на будь-який смак. Але першим ділом я маю привернути увагу до їхнього розділу "Кінематограф", де тепер доступні невідомі перлини українського кіно. От, наприклад, ігровий фільм Володимир Онищенка "Об'єкт Джей". З жанрової точки зору цю картину можна було б описати як українську версію "Жандармів із Сан-Тропе". Її сюжет приверне увагу не лише любителів треш-кінематографу 90-х, а й зацікавлених історією мистецтва. Дія фільму відбувається в 2001-му році (тобто, для глядачів фільму 1994-го року випуску - в майбутньому): з нагоди десятої річниці проголошення Незалежності в Україну везуть оригінал "Мона Лізи", що має свідчити про входження нашої молодої держави до кола цивілізованих країн світу. Експонуванню "Мона Лізи" намагаються перешкодити зловмисники, що працюють на неназвану сусідню країну, зацікавлену в зриві цього величного вияву українського самоствердження. Їм доблесно протистоять українські правоохоронні органи, над якими, здається, з тих пір ніхто так і не наважився настільки відверто познущатися в кіно.У фільмі знявся максимальний ensemble cast тих часів: Cтепанков, Недашківська, Горбунов, Бенюк, Сивохо (контент ворнінг: у фільмі він співає та грає на гітарі) та інші, що аж ніяк не завадило цьому фільму досягти небачених висот у категорії "чим гірше, тим краще". На Медіатеці Суспільного фільм уривається на 83-ій хвилині, та цього цілком достатньо, щоб сповна насолодитися цим неординарним видовищем.

Оце прям дуже круто:Український інститут та Національний центр Олександра Довженка оголошують мистецький конкурс на резиденцію з дослідження кіноспадщини режисерки Кіри Муратової. Учасники конкурсу подаватимуть власні дослідницькі пропозиції, на основі яких буде сформовано програму резиденції.Сьогодні Кіра Муратова є однією з найвідоміших режисерок в історії українського кінематографу. Її унікальна кіномова є прикладом протестного мистецтва в СРСР. Однак, незважаючи на це, Кіра Муратова досі залишається недооціненою і недослідженою режисеркою українського кіно.Для того, щоб переосмислити роль Кіри Муратової з перспективи сьогодення у контексті українського кіно та представити міжнародній спільноті погляд на її постать, запрошуємо подавати заявки на участь в резиденції з дослідження спадщини кінорежисерки з деколоніальної перспективи на базі архівних матеріалів та фільмів.Подавати заявки можуть окремі дослідники кіно, кінокритики, науковці, журналісти, письменники, або групи авторів. Тривалість проєкту до грудня 2026 року. Дедлайн подачі заявок: 26 квітня 2026 року.

21-го березня в Павільйоні культури - презентація одного з найцікавіших архівних досліджень останніх років:Цех Обробки Плівки та Павільйон культури запрошують 21 березня на показ і обговорення архівних студентських фільмів. Кураторами програми є кінознавці та дослідники архіву Володимир Прилуцький та Алік Дарман.Цех обробки плівки в Києві — колишній виробничий підрозділ студії «Укркінохроніка», де з 1938 року здійснювався повний цикл роботи з кіноплівкою. Після переїзду до будівлі Київського національного університету театру, кіно і телебачення ім. І. К. Карпенка-Карого тут сформувався архів студентських фільмів, що охоплює кілька десятиліть кінематографічної освіти.У 2025 році кінознавці та дослідники архіву Володимир Прилуцький та Алік Дарман ініціювали на базі цих фондів ініціювали однойменний кіноклуб плівкового кіно — формат показів, який є унікальним в Україні. Під час показу в Павільйоні культури глядачі побачать добірку студентських робіт, віднайдених в архіві ЦОП — фільми, які демонструвалися лише під час захисту перед університетською комісією і після цього на десятиліття зникли з публічного простору.Показ супроводжуватиметься лекцією та обговоренням і стане можливістю познайомитися з маловідомим пластом українського кіно.Павільйон культури, Експоцентр України, просп. Академіка Глушкова, 1, КиївВхід вільний за попередньою реєстрацією тут

Людям, що дивляться "Зсув", інколи здається, що титр, із якого починається фільм (“створено за підтримки Державного агентства України з питань кіно”) - це пранк. Так от, мушу це непорозуміння розвіяти: це не пранк, фільм дійсно зроблений за гроші Держкіно. Сталося це так. Одного дня мені зателефонувала продюсерка Світлана Зінов’єва, чию працю я безкінечно поважаю, і запропонувала участь у своєму проекті альманаху з кількох фільмів про вуличне мистецтво в Україні. Я їй тоді відповів, що в гаражному кооперативі на вулиці Петрівській ми з друзями робимо деякі речі, з яких міг би вийти невеличкий фільм, але для Держкіно це буде проблемою. Бо цією організацію тоді керувало гомофобне непорозуміння на ім’я Пилип Іллєнко, а в професійній спільноті панував майже цілковитий консенсус, що це загалом ок. Нам із Любою Кнорозок тоді здалося, що з етичної точки зору співпраця з Держкіно припустима перш за все в випадку фільму про геїв, лесбійок, біженців та анархістів. Цю думку цілковито підтримала Світлана Зінов’єва, яка разом із співпродюсеркою фільму Любою Кнорозок і асистенткою продюсерки Галею Єрко подолала усі перешкоди, що виникали на тернистому шляху державного фінансування фільму “Зсув”. Андерґраунд має знати своїх героїнь

Запізнілі підсумки минулого року від групи Кінотрон🎞️ 2025-го року наші фільми показали на Берлінале та Роттердамському кінофестивалі, а також на Thessaloniki Documentary Festival, Dokufest (Косово), Archivio Aperto (Болонья), Scanorama (Вільнюс), Escales Documentaires (Ла Рошель), Rencontres Internationales (Париж), Watch Docs (Варшава) та інших фестивалях. "Спеціальна операція" отримала відзнаки на кінофестивалях у Ризі та Новому Саді.🎞️ Для нас важливо показувати наші роботи також за межами так званого першого світу, й цього року вони доїхали до Латинської Америки: "Там, де закінчується Росія" показали в Мексиці на FICUNAM, "Спеціальну операцію" - в Еквадорі на Camara Lucida, а також на фестивалях у Парагваї та Чилі. 🎞️ Ми продовжуємо нашу співпрацю з The Reckoning Project у сфері документування воєнних злочинів РФ та поширення інформації про них. Два наші спільні фільми ("Спеціальна операція" та "Чорнобиль 22") цього року демонструвались на багатьох правозахисних та медійних форумах. В Україні вийшла друком книжка Сергія Плохія "Чорнобильська рулетка", написана в тому числі на основі зібраних нами свідчень про російську окупацію Чорнобильської зони.🎞️ Цього року вийшов перший ігровий фільм групи Кінотрон - "Прелюдія" Аліни Панасенко (продюсерки - Люба Кнорозок та Анна Савченко). Він мав світову прем'єру на Kurzfilm Festival Hamburg і отримав відзнаки на KISFF та "Молодості". Наразі Аліна Панасенко завершує роботу над своїм наступним короткометражним фільмом.🎞️ Протягом року тривала робота над фільмами-переможцями програми Full Short, що була задумана Любою Кнорозок та здійснена разом із Ribbon International та Decentralized Pictures. Міжнародне журі обрало із кількох сот надісланих заявок чотири проекти - це будуть нові фільми Анастасії Фалілеєвої, Кароліни Ускакович, Тараса Співака і Лади Копитової.🎞️ Відбулися перші презентації віднайдених та відреставрованих нами фільмів із архіву "Національної кінематеки України". Картина "Параджанов. Відкладена прем'єра" Юрія Репіка взяла участь у фестивалі в Роттердамі, а першу добірку архівних фільмів показали на KISFF і в Центрі сучасної культури в Дніпрі.🎞️ Весь рік тривала робота над іншими проектами, про які поки що не дуже можемо розповідати. Та можу сказати, що ми відзняли матеріал для мого нового короткометражного фільму, який перебуває на стадії монтажу.

21-го грудня о 15:00 закриваємо перший сезон у кіноклубі "Жива пам'ять" переглядом та обговоренням фільму "Тлумачення сновидінь" Андрія Загданського. Цей фільм-есе за мотивами творів Зигмунда Фройда був зроблений на "Київнаукфільмі" у 1990-му році, і його назва є трохи оманливою: окрім книги "Тлумачення сновидінь", фільм Загданського екранізує також "Тотем і табу" і "Психологію мас і аналіз людського "Я" (що, звісно, сьогодні найбільш актуально, бо це твір про походження фашизму). Пишу "екранізує" в найбільш повному значенні цього слова: Загданський у своїй картині не переказує Фройда, а відтворює його ідеї на екрані за допомогою архівної хроніки. В "Тлумаченні сновидінь" добре видно, який величезний потенціал був в українського архівного та есеїстичного кіно на початку 90-х (хто зараз згадає, що фільм Загданського відкривав кінофестиваль IDFA в 1990-му році?)І головний предмет мого програмерського прайду: після фільму ми поговоримо про нього з Михайлом Анатолійовичем Собуцьким, одним із найбільших українських фахівців з творчості Фройда та водночас із теорії кіно (й моїм колишнім науковим керівником). Вхід вільний за реєстрацією

В зв'язку з ретроспективою американського аванґарду в Довженко-Центрі мені нагадали, що я колись брав інтерв'ю в Йонаса Мекаса. В Києві тоді проходила виставка руху Fluxus у конторі під назвою "Музей сучасного образотворчого мистецтва України" на вулиці Глибочицькій (звісно, музеєм вона не була). Мене тоді найбільше зацікавило, яким чином антирадянський політемігрант Мекас зміг приїхати 1972-го року до СРСР і зняти в своїй колишній домівці фільм "Спогади про подорож до Литви". Зв'язок між нью-йоркським аванґардом і радянською Литвою цим не обмежувався: як відомо, перший президент Литви Ландсберґіс офіційно вважається учасником руху Fluxus з 1960-х років, а назва його політичного руху за незалежність Литви ("Саюдіс") є просто перекладом слова Fluxus, тобто, "рух" (це само собою викликає неминучі, хоч і досить фантасмагоричні паралелі з українським Рухом, що виник одночасно з "Саюдісом", та на жаль не мав у своєму складі митців-аванґардистів). "Спогади про подорож до Литви" покажуть сьогодні о 15:00 в Довженко-Центрі.

І трохи про черговий провал Української Кіноакадемії. Бо історія з нагородженням Темляка - це вже не перший раз, коли громадська організація з цією голосною назвою жорстко підставляє якщо не всю кіноспільноту, то значну її частину.Я думаю, тут є привід поговорити не тільки про конкретну ситуацію з Темляком, бо тут і так все ясно. Є привід поговорити й про інші дивні особливості кіноакадемії, які проявляються наприклад у регламенті голосування по "Золотій Дзизі". Усім залученим в процес голосування відомо, що в цьому регламенті цілком відсутні запобіжники щодо конфлікту інтересів. Тобто "кіноакадеміки" можуть вільно голосувати за свої власні проекти, або проекти, до яких вони дотичні. В результаті "Дзиґу" часто отримують фільми, в чиїх знімальних групах арифметично більше "кіноакадеміків", ніж у інших. Якщо вас здивували деякі з результатів голосування - цілком можливо, що їхня причина саме в цьому. Я, звісно, не кажу, що всі "Дзиґи" розподіляються саме так. Але ж змінити регламент, щоб запобігти конфліктам інтересів, начебто зовсім нескладно. Втім, начебто так само нескладно було уникнути зашквару з цьогорічною категорією "найкраща чоловіча роль", та з цією задачею в кіноакадемії чомусь не впорались