… a few moments later… Бувають на кінофестивалях великі фільми великих режисерів, інтимні фільми початківців… А бувають фільми, на які ти і йти якось не планував, але абсолютно неочікуваним образом, вони тихо виривають тобі серце. Таким фільмом стала для мене датська воєнна драма «Vejeh Hjem» [Way Home / Дорога Додому] режисерки Шарлотти Зілінг.

Ви можете її знати по серіалу «Міст» [Broen]. Батько вирушає в Сирію на пошуки свого сина, який долучився до лав ІДІЛу. Слухайте… скоріш за все, ви не подивитесь це кіно, я розумію. Да я й поняття не маю, де його дивитись))Тут є generation gap, криза індивідуалізму в сучасному європейському світі, бажання молодих людей бути причасними до «модних» течій, які в їх думках є частиною чогось більшого… відчайдушний супротив давати своїм дітям свободу, але хто правий? Такі правильні і болючі питання ставить це кіно… підтримувати дитину, в усіх проявах? а якщо цій дитині Аллах показав шлях і він долучається до терористів? Правильної відповіді пані режисерка не дає і це добре, бо кожен відповідає самостійне під час того, як зʼявляються титри. Наостанок скажу відверто, я побачила одну з найзворушливіших сцен розмови «батько та сина» в сучасному кінематографі.

Якщо десь колись вийде на стрімінгах або взагалі десь зможете його подивитись — дайте шанс. Хороше складне кіно. І акторська гра неперевершена.