Бажання підтримувати та допомагати близьким є природною частиною здорових стосунків. Проте іноді воно базується на відчутті, що благополуччя іншої людини повністю залежить від наших зусиль. В таких випадках ми досвідчуємо постійну потребу вирішувати чужі проблеми і брати на себе надмірну (часто непосильну) відповідальність.Цей спосіб підтримувати стосунки зазвичай бере початок у ранньому досвіді, коли нам доводилося брати на себе відповідальність за емоційний стан або проблеми значущих для нас людей. З часом турбота перетворилася зі свідомого вибору на автоматичну роль, від якої складно відмовитися навіть тоді, коли вона починає виснажувати.Для когось роль рятівника може бути одним з небагатьох або й єдиним способом підтримувати близькість і відчуття власної значущості. Протягом життя такі люди могли засвоїти, що їх цінують насамперед тоді, коли вони корисні, сильні або готові пожертвувати своїми потребами заради інших.Проблема полягає в тому, що постійне прагнення врятувати не завжди допомагає стосункам. Навпаки, воно може призводити до накопичення втоми, прихованого невдоволення або того, що інша людина поступово втрачає простір для власної відповідальності та самостійних рішень.Турбота про інших не є проблемою сама по собі. Проте зазвичай стійкі стосунки будуються не на постійному самопожертвуванні, а на балансі між підтримкою, повагою до меж і визнанням того, що відповідальність за життя іншої людини не може повністю лежати на нас.Оскільки цей патерн зазвичай бере початок з раннього дитячого досвіду, може бути дуже важко змінити його самостійно. Тому якщо ви впізнали в цьому тексті себе, але не знаєте, як змінити сценарій, ми радо запрошуємо вас до роботи з психотерапевтами нашого центру!